В Вильнюсе открылась выставка, посвященная оценке советских преступлений

По сообщениям литовских СМИ, в Вильнюсе, в мемориальном комплексе «Тускуленского парка скорби» состоялось открытие международной выставки о зверствах Москвы в Восточной Европе.

Выставка уникальна тем, что она создана с участием 13 ведомств из разных стран. Ее цель показать, что русские обрекли десятки миллионов гражданских лиц на мучительную смерть, нарушили естественное духовное и материальное развитие общества, разделили Европу на восточную и западную.

Передвижная выставка, посвященная оценке советских преступлений, уже побывала в шести странах Европы, в том числе — в Польше, Эстонии и во дворце европарламента в Брюсселе.

Эта выставка оформлена как альбом с черными страницами, на которых представлена статистика из стран, пострадавших от русских. На них указано, сколько гражданских лиц пострадало от геноцида, военных преступлений, массовых убийств, депортаций и выселений, этнических чисток, смертной казни и тюремного заключения по политическим причинам, от рабского труда и других международных преступлений.

Холокост vs. Голодомор

У евреев есть (богоизбранная) национальность, но нет Родины. Израиль не может быть родиной евреев по одной простой причине: родину невозможно кому-то навязать или назначить. Всю историю человеческой (для гоев) (людоедской для богоизбранных) цивилизации у нации не было Родины. Причин тому чуть более триллиона, начиная с основной: семья, родина в жизни людоеда не главное. Главное - это еда. Люди.

Был ли Холокост уроком? А сколько до этого было уроков? Нет, конечно. Холокост - это источник репараций и мощнейший инструмент удержания евреев в отдельно-взятом Израиле, но не всех. Многие таки предпочли остаться в живительной среде среди гоев. Почему Израиль? Пострадала национальность, а репарации получает государство? Тот же инструмент консолидации: хочешь получать пособие, - становись гражданином Израиля.

Українофобія - сучасне суспільне збочення чи невтішний вирок часу?

Кому могло приснитись на зорі української незалежності у найстрашнішому сні, що на 22-гому її році українофобія стане звичним явищем, за яке навіть ніхто нікого не карає. В Україні захищають всіх: нелегальних мігрантів, національні та сексуальні меншини, борються з ксенофобією, антисемітизмом, та тільки українців у власній державі можна ображати без жодної за те відповідальності.

Напередодні Дня Незалежності України 3 серпня 2013 року була вчинена чергова спроба дати «ляпаса» українським патріотам з боку проугорського українофобськи налаштованого священика Мукачівської греко-католицької єпархії Даниїла Бендаса, який у с. Мала Копаня Виноградівського району, за підтримки угорського консула в м. Берегово Іштвана Товта, провів наукову практичну конференцію з питання ліквідації радянською владою Мукачівської греко-католицької єпархії, рішенням якої стала ультимативна вимога до владики Мілана Шашіка зняти мораторій на розповсюдження українофобської монографії «П'ять років за колючим дротом», що обманним шляхом та зловживанням довірою останнього була видана у 2008 році на кошти єпархії.

Битва під Оршею. Князь Острозький проти князя Московського

Є в українській історії кілька переможних битв, на згадку про які негайно лунають гнівні крики про "брехню, підлі інсинуації" та навіть "роздмухування міжнаціональної ворожнечі". Одна з них – битва під Оршею, яка відбулася майже 500 років тому.

8 вересня 1514 року союзне військо Великого князівства Литовського і Польського королівства, очолюване руським князем Костянтином Острозьким, розбило армію Московського князівства.

За що воювали

Наприкінці XV сторіччя між Литовською і Московською державами розгорнулася запекла боротьба за давньоруську спадщину. Питання стояло руба: кому в разі перемоги домінувати в Центрально-Східній Європі.

Велике князівство Литовське ще протягом ХІІІ – XV ст приєднало до себе більшість руських князівств і земель. Але Московське велике князівство намагалося (і не безуспішно) підкорити їх своїй владі.

У листопаді 1512 року цар Василій ІІІ без оголошення війни розпочав наступ на Велике князівство Литовське (ВКЛ). Безпосередньою метою наступу став Смоленськ. Проте московським військам довелося здійснити три кампанії, аж поки 31 липня 1514-го фортеця не капітулювала.

Внаслідок московсько-литовської війни 1512-22 років Москва отримала Смоленськ. Місто повернулося до складу Великого князівства Литовського у 1611 році, в часи Сагайдачного. Знову Смоленськ став московським у 1654-му, під час спільних козацько-московських дій на території нинішньої Білорусі

Ця перемога створила хороші умови для наступу на внутрішні райони Литовської держави. Польський король і Великий князь Литовський Сигізмунд І Ягеллончик уже майже рік намагався зібрати військо. Проте шляхта не поспішала вставати під прапори, а грошей на найманців у державній скарбниці не було.

Замість «відродження»

Миколa РЯБЧУК

Здається, вже й найрожевіші оптимісти погоджуються, що процес формування і консолідації модерної української нації виявився значно складнішим, ніж це виглядало два десятиліття тому. Тоді, на світанку української незалежності, переважав погляд, що головною причиною запізнілого та/або сповільненого національного самоусвідомлення українського етносу є несприятливі соціально-історичні умови, передусім – його бездержавний статус та репресивно-асиміляційний характер держав, до яких той злощасний етнос належав. Здобуття українцями державної незалежності уявлялося таким чином не лише звільненням від цих неґативних, гальмівних чинників, а й ледь не автоматичним утіленням позитивної націєтворчої програми, окреслюваної переважно у романтичних термінах ХІХ століття як “національне пробудження”, “відродження” чи “опритомнення”.

Це наївне, як виглядає тепер, уявлення ґрунтувалося на суто есенціалістському розумінні нації як одвічної, “примордіальної” сутності, створеної Богом або Природою, незмінної загалом у своїх найпідставовіших якостях, хоча й піддатливої на всілякі деструкції та деформації під дією репресивних або й геть руйнівних соціально-історичних сил. Здобуття незалежності відтак бачилося як можливість легко і швидко усунути всі амнезійні та денаціоналізаційні спотворення і вивільнити з-під них, наче із палімпсесту, “справжню”, неспотворену русифікацією та совєтизацією сутність українського народу.

Московский потоп осенью 1941 года

Взорванный шлюз на канале Москва—Волга

К концу ноября 1941 года немцы практически окружили Москву. На западе были взяты Можайск, Нарофоминск, Малоярославец. С юга наступала 2-я танковая армия Гудериана. 53-й армейский корпус двигался к Серпухову, окружая с севера Тулу, на подступах к которой стояла дивизия Штеммермана. 17-я бронетанковая дивизия 24-го корпуса выдвигалась к Кашире, а войска 47-го корпуса вели бои на подступах к Рязани.

Уже под парами стоял литерный состав, готовый отвезти Сталина на безопасное расстояние от фронта в Куйбышев. Гудериан получает приказ двигаться в направлении Горького, замыкая кольцо окружения вокруг Москвы с юга в районе Петушков. Однако когда он подошел к Коломне, наступление захлебнулось. 

И что странно: еще не подошли к Москве сибирские дивизии, а Сталин уже перебрасывает войска с севера Подмосковья на юг. Хотя только что командующий Западным фронтом Георгий Жуков просил Верховного о подкреплениях на севере, на линии Крюково-Рогачево.

При этом на севере Подмосковья, несмотря на оголенный фронт, никакого движения не происходит. Группой армий «Центр» под командованием фельдмаршала фон Бока давно взят Калинин, стоит сорокаградусный мороз, свободен ледяной покров Московского моря (Иваньковское водохранилище), никаких войск на противоположной стороне Волги у Калининского фронта практически нет.

Севастопольский миф

Легендарный Севастополь,

Неприступный для врагов,

Севастополь, Севастополь —

Гордость русских моряков.

Петр Градов

Песня «Легендарный Севастополь» написана в 1954 году. В золотой фонд советского музыкального искусства она не попала, но в июле 1994 года решением городского совета Севастополя была утверждена официальным гимном города. Разумеется, не случайно. После распада СССР миф о «Севастополе — городе русской славы» взят на вооружение сторонниками восстановления империи, как в самой России, так и за ее пределами. В последние годы он стал частью новой идеологии, создаваемой Кремлем. Последняя во многом — собрание мифов: о прекрасном или, наоборот, ужасном прошлом, но обязательно о светлом будущем; о великой войне и великой победе; о злобных врагах; суровых, но мудрых вождях; славных и бесстрашных героях. Разрушение таких мифов вызывают злобу не только власти, но и масс. Власть культивирует их, чтобы укрепить свое господство. А для большинства подданных они, подобно наркотику, создают иллюзорную вселенную, в которой человек, ощущая причастность к чему-то грандиозному, забывает о тяготах и убожестве жизни.

В Умані жиди вчинили наругу над християнською святинею

Паломництво хасидів до Умані Черкаської області до могили духовного лідера Цадика Нахмана починається з грандіозного скандалу.

Каменем спотикання між хасидами та місцевими жителями став поклонний хрест, встановлений на честь 1025-річчя Хрещення Русі - він дратує жидів. У вівторок ситуація досягла апогею - розп'ятого на хресті Ісуса розписали словами на івриті. У перекладі напис свідчить: «Не гнівіть бога». Місцеві жителі обурюються.

Учасники громадянської інформаційної війни

Внутрішня громадянська інформаційно-психологічна війна ведеться проти багатьох країн, в тому числі й проти країн колишнього Радянського Союзу. В умовах інформаційно-психологічної війни можна також виокремити діючих осіб, тільки основний удар спрямовано не на тіло людини, а на її душу, на моральні якості людини.

Російський вчений В. Задерей зробив досить вдалу спробу охарактеризувати сучасне суспільство на пострадянському просторі. Він визначив п'ять типів людей, які беруть участь у внутрішній громадянській інформаційній війні. Згідно з його класифікацією, до громадянського суспільства належать такі дійові особи:

1. «Явні паразити», які свідомо і цілеспрямовано ведуть захоплення території і ресурсів країни (1–2 %).

2. «Мародери» — підсобники ворога, які поспішають нажитися в умовах безладу і хаосу (5–7 %).

3. Основна маса населення (80–85 %) — «живі трупи», жертви інформаційно-психологічної війни, які фізично ще виживають, але моральних сил для опору вже немає. Це основний суб'єкт маніпуляції, що діє на них як допінг. Але час минає і вимагає значно сильнішу дозу допінгу, щоб маси в потрібний час проявили активність, зокрема й на виборах.

4. «Контужені» в інформаційній війні (5–7 %). Вони розуміють усі процеси, що відбуваються, але втішають себе різними ілюзіями, готові до боротьби, але не здатні бачити шляхи цієї боротьби і стають заручниками різних лідерів, у тому числі й штучно саме для них створюваних.

5. «Передовий загін» (1–2 %), це саме ті бійці, які не тільки розуміють, що триває Четверта світова війна, а й ведуть посильну боротьбу за свободу й незалежність Батьківщини.

«Интеграция с треском провалилась»

Интервью газеты «Дойче Штимме» с американским психологом и публицистом профессором Кевином Макдональдом о группах в биологии и о нашем коллективном выживании.

Кевин Макдональд 

Вопрос: Господин профессор Макдональд, в Вашей «Трилогии об иудаизме», вызвавшей такие жаркие споры в Америке, Вы рассматриваете иудаизм с эволюционно-психологической точки зрения. При этом Вы говорите о групповой стратегии. Что именно нужно под этим понимать?

Макдональд: Когда я начал писать об иудаизме как групповой стратегии, статус групп в эволюционной теории был еще проблематичным. Тогда предполагали, что основа естественного отбора совершается исключительно на индивидуальном уровне. Я выдвинул теорию, что человеческие группы могут организовываться так, что естественный отбор может также действовать и между группами. Это стало темой моей первой книги об иудаизме «A People That Shall Dwell Alone: Judaism As a Group Evolutionary Strategy» [«Народ, который должен жить в одиночестве. Иудаизм как эволюционная групповая стратегия»].