Об 11 годині 30
хвилин 23 червня 1941 року вриваються в тюрму розлючені енкаведисти і всіх в'язнів виганяють “с вещами”
надвір. Камера вся заметушилася, стали всі складати свою одежу хто у мішок, а
хто у клунок, зв'язаний рядном, - тільки я не доторкнувся до своєї, а її було чимало: сім
пар білизни, ковдра, вовняний килим, два теплих светри, шарф, пальто, піджак на
кожусі, ватяні штани, чоботи, рукавиці, шкарпетки вовняні та всілякі дрібниці –
рушники, носовички. Коли брат Павло спитав, чому я не пакую одягу, я відповів,
що це все непотрібне, нас ведуть на смерть! Тому я вирішив виходити останнім.
До мене приєдналися односельчани. Брат Павло тримався моєї руки. Коли велика
камера спорожніла, я мимоволі оглянувся – ніхто з 238 в'язнів не залишив навіть маленької
ганчірки, тільки я залишив усе. Подумав, певно я найбільше окаяний, на
розпуттях велелюдних доріг і нікому не зрозумілий.
