Священик УПЦ МП закрив церкву перед труною із загиблим воїном АТО

Не встигли поховати воїна, як у Жовкві на Львівщині назріває громадський конфлікт, пов'язаний з діями церкви московського патріархату. Церковні служителі УПЦ МП не удостоїли навіть відкрити дверей храму, провести в останню путь загиблого 27-річного Володимира Турчина.

Для представників церкви московського патріархату смерть людини виявилась недостатньо істотним приводом, щоб відчинити ворота, чи провести дзвонами або молитвами героя.

Своє обурення з цього приводу люди жорстко висловлюють на сторінках спільноти міста. Хтось пропонує радикальні дії: "спалити", "вигнати" і тому подібне. Інші ж мешканці пропонують зібрати загальноміське віче за участі районної, міської влади, представників духовенства всіх конфесій, що знаходяться у Жовкві. На цьому загальноміському віче мала б бути розглянута діяльність УПЦ МП у місті, і особисто о. Степану Хомину, дана належна оцінка діяльності.

"Це свинство вищої категорії. Людина, яка загинула за нашу державу, за свій народ, свою батьківщину… і навіть не вийти, не відкрити двері церкви, коли стояли біля неї люди і молились. Батьки тієї загиблої дитини стояли. Українці так не могли вчинити. Це сепаратизм, ненависть до своїх громадян. Ми боролись за цю землю, Україну, а вони роблять з неї свій осередок "російщини". Мало того, що Московський патріархат ніколи не ходить на йосафат, чи хресну ходу, вони ніколи не мають бажання співпрацювати з громадою. Я навіть не знаю звідки ті люди набираються в тій церкві. Їх підтримує Москва, тому що так як ті "прихожани" кожен раз проклинають Україну, владу і все на світі, то люди одної з нами нації не можуть так сказати. Україна це ж наша батьківщина, земля, де ми живем - а не ті хто тут править. Люди за цю землю гинуть, а вони її ненавидять. І всьому біда напевне, що в нас тут мир та тиша. Бо там на Сході люди розуміють, що таке війна. А тут – війна і весілля йде в один рівень", - сказав військовий, кіборг, ветеран двох війн - в Афганістані та Україні - Володимир.

В Латвии рассекретили архивы КГБ. Среди агентов — митрополит Рижский и всея Латвии

В Латвии национальный архив рассекретил часть данных КГБ Латвийской ССР. В общей сложности обнародовано несколько тысяч карточек, в которых есть информация о работе агентов КГБ, их личные дела, различные приказы ведомства, списки людей, которых готовили для вербовки, списки тех, кто был уже завербован. Отметим, что часть документов доступна для любого пользователя, а ряд отсканированных карточек можно посмотреть только после прохождения процедуры регистрации, где нужно указать свои имя, фамилию и адрес электронной почты.

На сайте национального архива рассекреченные данные распределены по нескольким папкам: телефонная книга сотрудников КГБ Латвийской ССР, перечень лиц, которые работали внештатно, алфавитный список агентов, данные статистического учета агентов КГБ (в этой папке агенты КГБ рассортированы в зависимости оттого, в каком подразделении они работали, также есть данные о встречах на специальных квартирах), архивные данные ЦК коммунистической партии Латвии, положение об агентском аппарате КГБ, агентская инвентаризация и словарь для контрразведчиков.

Интересно, что среди личных дел также нашли карточку Александра Кудряшова 1939 года рождения. Судя по всему, речь идет о митрополите Рижского и всея Латвии Александре. Если верить опубликованной телеграм-каналом «Церквач» карточке, то священник был завербован в КГБ в январе 1982 года неким А.Н. Ищенко. Кудряшов работал на силовиков под псевдонимом «читатель».

Напомним, что Латвия не первая из бывших союзных стран, кто публикует данные КГБ. Ранее данные ведомства были рассекречены в Литве и в незначительной мере в Украине.

Урок історії польським шовіністам

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

Навіщо українцям нав’язують вульгарні дискусії про їжу

Розмови з приводу «багато їдять», «дорого їдять» і навіть «їм – бо можу собі дозволити!» з легкої руки Реви почали виникати в Україні регулярно.

Треба з німців приклад брати!

Напевно, немає людини в країні, яка б не чула про пам’ятну заяву міністра соціальної політики Андрія Реви з приводу того, що українці багато їдять. І знайдеться не так вже й багато людей, кого б ця заява не зачепило.

Нагадаємо, що в серпні 2017 цей вельми вгодований соціальний міністр дорікнув співвітчизників щодо обжерливості і зовсім незрозуміло до чого навів у приклад німців: мовляв, ось у кого треба було б повчитися культурі харчування!

На щастя, Європа для нас сьогодні відкрита, і в Німеччині бував не один Рева. І ті, хто не раз користувалися німецькою гостинністю, були чимало здивовані міністерською заявою, адже ніякої особливої ​​«культури харчування» у німців немає! Їдять вони побільше нашого! До того ж і основні страви, і десерти традиційної німецької кухні, як правило, важкі, жирні й калорійні.

У грошах теж виходить халепа: скільки не крути, а проїдають німці вчетверо, а то і вп’ятеро більше за нас. Звичайно, в процентному співвідношенні до зарплат німецька «картинка» виглядає набагато привабливіше української. Але будь-якій розумній людині зрозуміло: це не від того, що німці їдять менше, а від того, що зарплати у них в рази більше!

Польський юрист влучно описав «російськомовних українців»

Нещодавно в мережі викликала обурення фраза Юрія Винничука про те, що, мовляв, російськомовне населення України – не українці.

Чимало “тожепатріотів” накинулося на всіх причетних до публікації зі звинуваченнями в дискримінації, розпалюванні, поширюванні й розхитуванні. Але річ, мабуть, не в розхитуванні, а в тому, що в душі, якщо вона там є, вони відчувають, що це правда. Вони не можуть стати частиною українського народу, бо ненавидять його мову й культуру. Хотіли б бути хазяями цієї землі, але поки що тут ще забагато українців. Тому вони щосили проти нас воюють, усіма способами, які мають в арсеналі – звинуваченнями, істериками, образами, скаргами й погрозами намагаються змусити українців мовчати, а якщо говорити – то їхнім язьіком.

Вони не розуміють, що всі все бачать, усім зрозуміло, хто чужинець і загарбник, а хто – нормальна людина.

Польський юрист написав про свій досвід спілкування з “російськомовними українцями” – і він не надто райдужний. Але слово автору:

Не нам, бл@дям

Ми ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше, бо все десятиліття 90-тих – це була суцільна стагнація як культурна, так і економічна. Буйним цвітом розквітав олігархат, але не було українських книжок, українських фільмів, українського телебачення.

Кучма, який, будучи депутатом, писався в паспорті «русскім», уже йдучи на президента, різко поміняв національність. Але при цьому не перестав бути кондовим русскім мужичком з усіма атрибутами середньостатичного жителя Клязьми чи Рязані – з оцими усіченими кінцівками слів, з сентиментальними підспівками у Кобзона і Яна Табачніка, з томним умілєнієм на адресу Євтушенка.

Авжеж, совок був його молодістю. Що тут дивуватися? І я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу В. В'ятровича, аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку «нє ім, блядям, учіть нас родіну любіть» (Боря Філатов).

Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.

Я це розумію так, що не нам, блядям, дозволено вказувати їм, русскім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися!

«Русскій мір» вислизає з ополонки

В останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.

Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня[1]. А в сам день Богоявлення, 6 січня[2], громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі. Воду з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не занурюватися в них оголеним тілом.

Натомість у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку відразу після освячення води. Вона мала свої історичні прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві, подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть». Можливо, спонукою для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення води хрест у море, звідки його діставали пірнальники.

Євстратій Зоря: Як Московський патріарх сам за Сталіна молився і всіх до цього закликав

Молитися за упокій дворічного хлопчика Московському патріархату «канони нє вєлят» - бо він «неправильно хрещений». А от за Сталіна молитися, який не лише неодноразово публічно зрікався християнської віри, але й був одним з найбільших гонителів і мучителів Церкви і народу - «вєлят». Ще й з патріаршими похвалами, у головному соборі…

Речь Патриарха Московского и всея Руси Алексия перед панихидой по И.В. Сталину, сказанная в Патриаршем соборе:

«Великого Вождя нашего народа, Иосифа Виссарионовича Сталина, не стало.

Упразднилась сила великая, нравственная, общественная: сила, в которой народ наш ощущал собственную силу, которою он руководился в своих созидательных трудах и предприятиях, которою он утешался в течение многих лет. Нет области, куда бы не проникал глубокий взор великого Вождя. Люди науки изумлялись его глубокой научной осведомленности в самых разнообразных областях, его гениальным научным обобщениям; военные — его военному гению; люди самого различного труда неизменно получали от него мощную поддержку и ценные указания. Как человек гениальный, он в каждом деле открывал то, что было невидимо и недоступно для обыкновенного ума.

Життя Московитів

У московитів дуже багато цікавих звичаїв, які абсолютно не підпадають під розуміння і природу звичаїв слов’ян.

Основою цього дослідження є відомості, викладені виключно іноземцями, які перебували на території Московії з XV по XVII століття.

Це більше 40 пам яток історії, свідчення, записки, щоденники, описи, доповіді і т.д., які збереглись до наших днів в оригіналах чи копіях, перекладені на російську мову і розміщені на сайті бібліотеки східної літератури.

Звичайно, ми можемо звинувачувати їх в упередженості, відсутності системних знань, нерозумінні звичаїв та звичок абсолютно чужої для них держави.

Аргументом проти є і те, що вони, в одиничних випадках, але користувалися відомостями один одного, описуючи певні події, інші відомості частково переймали з чужих переказів та чуток. Не забуваємо й те, що був і значний особистий фактор, так як Московська земля не всіх приймала щиро, а часто навпаки, більшість зазнало, якщо не переслідувань, то принаймні певних труднощів, пов язаних з суворим кліматом, звичками тамтешніх людей та правителів.