Безпорадність перед нахабством - під гаслом боротьби із ксенофобією в Україні культивують махрову українофобію

Якщо ксенофобії нема, її треба вигадати. Яскравим прикладом такої провокації став скандал, що спалахнув навколо історичного роману Василя Шкляра «Чорний ворон» («Залишенець»).

24 лютого під час засідання організації «Собор громадської згоди» на чолі з Дмитром Табачником директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький висловив обурення тим, що Шевченківську премію хочуть вручити цьому письменникові. Його роман про останні дні боротьби повстанців Холодного Яру було названо ксенофобським, антисемітським та порно­­графіч­­ним. Авторові закинули вживання слів «москаль», «жид», «смакування сцен жорстокості». До позиції директора «Фоліо» (видавництва, у якому виходять друком книжки Дмитра Табачника і з яким відмовився співпрацювати Юрій Андрухович) радо пристали про­­фесійні «борці із ксенофобією» з Партії регіонів – нардепи Вадим Колесніченко та Олена Бондаренко.

На телеканале Интер реализуется концепция русского мира

Заместитель председателя Верховной Рады Украины, один из лидеров партии «Батьківщина» Николай Томенко убежден, что владельцы телеканала «Интер» реализуют концепцию информационного «русского мира»

Томенко считает очевидным, что концепция превращения Украины в составляющую «русского мира» набирает обороты. По словам вице-спикера, сторонники этой концепции есть и в правительстве, и в парламенте, и среди владельцев большого бизнеса. «Каждый из «уполномоченных представителей русского мира» в Украине активно реализовывает эту доктрину», - цитирует Томенко пресс-служба БЮТ.

Галичанофобія: Міносвіти рекомендує школам дитячий журнал, в якому принижують галичан. Табачник зовсім втратив розум.

У рекомендованому Міносвіти до передплати для всіх українських навчальних закладів І-ІІІ ступеня дитячому журналі «Щедрику-Ведрику» галичани подаються як селяни, мислення яких відбувається за принципом «на хлопський розум».

Окрім того, в журналі наголошується, що не буває «галичан великих політиків».

«Існування галичанина  зав’язане на селі і в нього відповідно селянське мислення – «на хлопський розум». У п’ятницю обласні центри на третину порожніють, люди роз’їжджаються по області, для того, щоб в понеділок наповнитися жителями сіл і містечок, «затарених» бульбою, буряком, яйцями, молоком і всім, що допомагає виживати в західноукраїнському не індустріальному місті», - йдеться у статті про Галичину у випуску за грудень 2010 року, який надала ZAXID.NET "Самопоміч".

Зниклий в Україні палестинець сидить в ізраїльській в'язниці. Людей таємно вивозять з України, а влада шмарклі витирає

Міністерство внутрішніх справ Палестинської автономії направило офіційне звернення до голови МВС з приводу зникнення інженера. Палестинця Дірара Абу-Сісі кинули в ізраїльську в'язницю того ж дня, коли він зник з поїзда "Харків-Київ" в Україні, і в Ізраїлі діє судова заборона на поширення інформації про нього, повідомляє "Радіо Свобода" з посиланням на ізраїльських правозахисників.

"У тюремній службі підтвердили, що він перебуває у них з 19 лютого 2011 року. Спочатку його помістили у в'язницю поблизу міста Петах-Тіква, потім перевели у в'язницю "Шикма" біля Ашкелона. Нам відомо, що в обох випадках він перебував під контролем спецслужб. Я не маю жодного уявлення, в чому його звинувачують. Маємо судове рішення, яке забороняє поширювати інформацію про це", - сказав фахівець правозахисної організації "Гамокед" Далія Керштейн.

Тим часом представник палестинської діаспори в Києві Ях'я Харботлі не відкидає, що інженера Дірара Абу-Сісі ізраїльські спецслужби могли вивезти з України без відома її уряду. "Ізраїльська влада підтвердила факт захоплення цього інженера. Про це його адвокатові повідомили в адміністрації в'язниці. Українська міліція до цього може бути і непричетною. "Моссад" вже здійснював подібні операції в інших країнах. Інженера могли вивезти дипломатичним транспортом або літаком з одного з невеликих аеропортів України. З Діраром, думаю, так і зробили", - сказав він.

Такий сценарій не відкидає і український експерт-сходознавець Віктор Каспрук. "Біля Києва є невеликі аеропорти, такі як Гостомель. Саме з них деякі бізнесмени втікали з України. Ймовірно, з такого аеропорту Абу-Сісі відправили до Ізраїлю. Це серйозний тест для країни. Якщо інформація хоча б наполовину правдива - це означає, що влада зовсім не контролює території України", - вважає експерт.

Дружина палестинського інженера, українка Вероніка Абу-Сісі, вимагає в українських силових відомств та в ізраїльської влади правди про свого чоловіка. Вона вважає, що справу свідомо затягують. "Я була в прокуратурі, зі мною чотири години говорили ні про що. У всіх інстанціях знають, що сталося, і заявляють, що не отримували моїх звернень. У посольстві Ізраїлю мені не надали жодної інформації, але обшукали, і зрештою не пустили в будівлю", - скаржиться дружина біженця.

"Адвокат Міхала Оргабі, яку надала держава Ізраїль, відмовляється говорити, в чому звинувачують мого чоловіка. Але чомусь кожного разу цікавиться, в якій я країні і що я роблю. Я найняла двох приватних адвокатів, 18 березня йому дозволять з ними зустрітися", - сказала Вероніка Абу-Сісі.

Родичі Дірара Абу-Сісі стверджують, що він перебуває в повній ізоляції і що до нього не пускають адвокатів.

11 березня в Службі безпеки України повідомили, що у СБУ немає офіційного підтвердження того, що зниклий в лютому громадянин Палестини Дірар Абу-Сісі перебуває в Ізраїлі. При цьому СБУ хоче отримати підтвердження або спростування інформації про нібито його викрадення в Україні. У МВС України повідомили, що перевіряють будь-яку інформацію, яка може допомогти встановити місце перебування Абу-Сісі і зазначили, що міліція його не затримувала.

18 лютого директор електростанції Гази Дірар Муса Абу-Сісі, 1969 року народження, сів у 6-й вагон потяга "Харків - Київ". Згідно з розповіддю його дружини Вероніки, що посилається на провідників, через дві години після того, як її чоловік сів у потяг, в його купе зайшли двоє чоловіків, пред'явили посвідчення співробітників спецслужб і повели Дірара в невідомому напрямі. Згодом провідники відмовилися надавати свідчення і заявили, що в поїзді нічого не відбувалося і жодних викрадень не було.

Міністерство внутрішніх справ Палестинської автономії направило офіційне звернення до голови МВС України з приводу зникнення інженера.

Дірар Абу-Сісі одружений з громадянкою України, є батьком шістьох дітей. Він провів у Газі 12 років і намагався отримати українське громадянство. Дружина Абу-Сісі Вероніка звинуватила ізраїльську розвідку "Моссад" в причетності до викрадання чоловіка і заявила, що її чоловік перебуває на державній службі, ніяк не пов'язаний з терористичними організаціями, не належить до багатих бізнесменів, і тому навряд чи міг привернути увагу злочинців.

Тепер і Уругвай визнав Палестину незалежною державою

Уругвай визнав Палестину незалежною державою. Однак не уточнюється, чи визнає Уругвай незалежну Палестину в межах 1967 року.

З початку грудня 2010 Палестинську автономію в межах 1967 року (до ізраїльської окупації сектору Газа, західного берега річки Йордан і східного Єрусалиму) визнали Аргентина, Чилі, Болівія, Еквадор, Бразилія, Гайяна, Парагвай та Сурінам. Раніше палестинську державу визнали Куба, Нікарагуа, Коста-Ріка і Венесуела. Зараз цю можливість обговорюють Мексика і Нікараґуа.

Ізраїль критикує дії латиноамериканських країн, і називає серію визнань перешкодою на шляху палестино-ізраїльських мирних переговорів.
У даний час палестино-ізраїльські мирні переговори гальмує відмова уряду Ізраїлю згорнути поселенську діяльність на окупованих територіях, з чим палестинці пов'язують свою подальшу участь у мирному вирішенні конфлікту.

ПЕТР 1 - МОНАРХ, КОТОРОМУ НЕ ПОВЕЗЛО С НАРОДОМ

НЕУДАВШИЙСЯ ПЛОТНИК

Петр I неоднократно признавался, что ему не повезло с рождением: жизни русского самодержца он предпочел бы жизнь голландского плотника или английского моряка. И это не было фальшивым вздохом уставшего, пресытившегося безбрежной властью монарха. То был вздох отвращения к тому месту, где он был вынужден жить, и к тому народу, которым он волею судьбы был поставлен править. Александр Герцен, поклонник Петра, давал такую оценку результатов совершенных Петром преобразований: 

«Петр I презирал русский народ, в котором любил одну численность и силу. Борода считалась за преступление; кафтан - за возмущение; портным угрожала смерть за шитье русского платья для русских... Правительство, помещик, офицер, столоначальник, управитель, иноземец только то и делали, что повторяли повеление Петра I: перестань быть русским и ты окажешь великую услугу отечеству».

В результате его непродуманных, скороспелых и подражательных реформ Россия потеряла весомую часть национальной культуры, культуры на то время более высокую, нежели та, которую Петр пытался искусственно ей привить. По царскому повелению были уничтожены редчайшие старославянские рукописи (только потому, что были написаны на старославянском, а не на немецком или голландском!), рассказывающие о богатой и самобытной культуре славян. Взамен, правда, по его же приказу, было переведено с иностранных языков около 1000 книг. Переведенные варварским, малопонятным слогом, эти книги будут пылиться на складах: никто не захочет их покупать, как никто не хочет сегодня покупать сочинений Ленина или Маркса. Много лет спустя большая часть этих бесполезных книг будет использована на переплеты для других книг.

Операция Барбаросса

On June 22, 1941, Nazi Germany and its Axis allies began a massive invasion of the Soviet Union named Operation Barbarossa - some 4.5 million troops launched a surprise attack deployed from German-controlled Poland, Finland, and Romania. Hitler had his eyes on Soviet resources even after Germany and the USSR signed a non-aggression pact in 1939. Both sides had long been suspicious of one another and the agreement merely gave them more time to prepare for a probable war. The Soviets were unprepared for the sudden blitzkreig attacks across a border that spanned nearly 2,900 km (1,800 mi), and suffered horrible losses. Within a single week, German forces advanced 200 miles into Soviet territory, destroyed nearly 4,000 aircraft, and killed, captured, or wounded some 600,000 Red Army troops. By December of 1941, Germany had advanced to within sight of Moscow, and laid siege to the city, but the notorious Russian winter set in (nicknamed "General Winter", and German advances came to a halt. At the end of this, one of the largest, deadliest military operations in history, Germany had suffered some 775,000 casualties, more than 800,000 Soviets had been killed, and an additional 6 million Soviet soldiers were wounded or captured. The operation was also a failure for Germany -- despite massive advances, Hitler's plan to conquer the Soviet Union before winter had failed, at great cost, which would prove to be a turning point in the war.

Росіяни - бандерофоби

Не уявляю собі росіянина, який не є патріотом Росії. І це цілком нормально. Ненормально те, що росіяни відчувають патологічне несприйняття будь-якої з форм українського патріотизму. Насмілюся вважати, що в свідомості патріотів-росіян українець дефінітивно не може бути патріотом. Ба більше – українцеві просто-напросто заборонено бути патріотом України. Тупо це все: росіянин за Росію – це кльово, а українець за Україну – це зразу «нацист, бандерівець» і бозна-хто.

Хочу вірити, що я помиляюся. Проте тональність форумів і коментарів під більшістю блогів на «Однако» щоденно переконують мене в тому, що істерика та ярлики – це два симптоми ментального вірусу «бандерофобія». Не здивуюся, якщо й мене дехто з читачів ідентифікує з бандерівцем лише за двома ознаками: я зі Львова і я патріот України, який наголошує на фундаментальній відмінності українця/України від росіянина/Росії. Будь-який їхній агресивний випад в бік будь-чого українського викликає хвилю аплодисментів; будь-який агресивний випад українця в бік сусідньої держави розцінюється як вякання нацистів. Це дратує навіть мене, цинічного ліберала-федераліста. Тому що нормальна адекватна людина (навіть якщо вона і є прихильником імперської моделі Росії) зобовязана застосовувати ті самі критерії і до себе, і до ближнього свого. Я навіть не натякаю – я прямим текстом говорю, що росієфіли – це ненормальні й неадекватні люди, адже вони не здатні дозволити опонентам сповідувати те, що сповідують вони самі. Без психолога тут не обійтися. Їхньою мовою – без поллитра.

Чекістська настирливість дезінформаторів

Вступне слово Мойсея ФІШБЕЙНА на брифінґу у Міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року.

Високошановні пані й панове! Древні казали: “De mortuis aut bene, aut nihil” — “Про мертвих або добре, або ніяк”. Упродовж останніх років російські політики, дипломати, політологи, журналісти, ба навіть артисти естради, либонь, уподобали інший вислів: “De Ukraina aut male, aut nihil” — “Про Україну або погано, або ніяк”. І не залежить їм ні на логіці, ні на здоровому глузді, ні на чесності, ні на порядності — Україна у них, як та невістка в лютої свекрухи, як євреї в антисемітів, винна в усьому. У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і — через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу — певну частину населення України.

Сьогодні дедалі більше громадян Росії вважає найвидатнішою постаттю СТАЛІНА. Ікона СТАЛІНА з’явилася у храмі на околиці Петербурга.

Відомий російський журналіст, редактор газети “Завтра” Алєксандр ПРОХАНОВ, про якого його співвітчизники кажуть: “Что у ПУТИНА на уме — у ПРОХАНОВА на языке”, — той Алєксандр ПРОХАНОВ, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня заявив в інтерв’ю радіостанції “Эхо Москвы”: “СТАЛИН становится лицом России”. В тому-таки інтерв’ю він сказав: “Россия — потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется”. Відтак Алєксандр ПРОХАНОВ заявив: “Мы добились вот этого кризиса на Украине”. І на запитання журналістки “Что сейчас нужно делать?” відповів: “Нейтрализовать ЮЩЕНКО”.

Російські високопосадовці вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російським керівництвом провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло одного з посольств України. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій ЧУРКІН на своїй прес-конференції 28 жовтня цього року, кажучи про Голодомор 1932–33 років, заявляє: “(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились СТАЛИНСКИМ режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно”. Не знаю, чи російський дипломат ЧУРКІН читав книгу “Всё течёт” — книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій ҐРОССМАН. Не знаю, чи пан ЧУРКІН узагалі читає щось, крім “інструкцій з Центру”. Але ця його заява — безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: “Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым — это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина ШУХЕВИЧА, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты”. “Украинские нацисты”?

Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з “айнзацкоманде” розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? “ШУХЕВИЧ, который был нацистом”? Себто ШУХЕВИЧ, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан ЧУРКІН не є.

Нагадаймо панові ЧУРКІНУ, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союзником нацистської Німеччини. Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа ШУХЕВИЧА. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман ШУХЕВИЧ був “капітаном СС”. Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа ШУХЕВИЧА на якогось “оберштурмфюрера”. Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в “СС”, треба було довго доводити своє “арійське походження”, якого Роман ШУХЕВИЧ, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман ШУХЕВИЧ отримав військову нагороду з рук ГІТЛЕРА. Дезінформаторам нагадали, що з рук ГІТЛЕРА військову нагороду отримав лише ГІМЛЕР. Що ж до Головного командира УПА Романа ШУХЕВИЧА, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман ШУХЕВИЧ взагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.

Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала ШУХЕВИЧА, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора ЮЩЕНКА.

Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли “єврейську карту”: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших — у “героїзації” тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську — для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.

Я шаную Росію Бориса ПАСТЕРНАКА, Андрія САХАРОВА, Андрія та Арсенія ТАРКОВСЬКИХ, Васілія ҐРОССМАНА. Росія Путіна з Медведєвим мені чужа.

І насамкінець. 1942–43 років дружина Головного командира УПА Романа ШУХЕВИЧА пані Наталія ШУХЕВИЧ переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал ШУХЕВИЧ зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини РИЖКО. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію ШУХЕВИЧ, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Ось її фотографія. Типове єврейське обличчя. Торік Ірина РИЖКО померла в Києві. В цій залі перебуває її син Володимир.

Автор: Мойсей ФІШБЕЙН (на фото)

ДОВІДКА: Мойсей ФІШБЕЙН — визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя СТУСА, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.