Десять фактов, разрывающих мозг русским

1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Слово "Москва" не переводится с каких-либо других языков мира. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы по границам Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была частью Орды, и Европа справедливо относила ее к Азии.

Росія не походить з Київської Русі. Вона навпаки - допомогла її знищити, визнав знаменитий російський кінорежисер

"Я написав велику статтю про те, що є малий народ і великий народ, європейський народ і гігантський російський народ. Гігантський російський народ ніколи не мав громадянської свідомості". 

Про це відомий кінорежисер Єгор Кончаловський заявив в інтерв"ю top.rbc.ru 

Є.Кончаловський: 

Всі мої ідеї сприймаються надзвичайно критично нормальними російськими людьми. І це нормально. Якщо б 30% населення країни сприймало мої думки як належне, це була б інша країна. Треба думати, як країна розвиватиметься і які завдання стоятимуть перед наступним урядом, оскільки цей уряд і ця влада не в змозі вирішити ці проблеми.

Что такое "русский фашизм"?

Прав был Черчилль, когда сказал, что фашисты будущего назовут себя антифашистами. 

Это подтверждают нынешние русские фашисты, топчущие под антифашистскими лозунгами международное право и кромсающие территорию суверенного государства Украина. Так русские фашисты продолжают постыдные дела своих исторических предшественников. 

Первым русским фашистом был П. А. Столыпин. Таково мнение белокозачьего атамана (генерала) Г. Семенова. Имеется в виду именно тот царский министр-реформатор, в честь которого виселицу назвали "столыпинским галстуком". Ведь этим главным орудием российского "культрегерства" для "инородцев" Столыпин "реформировал" в 1905 - 1907 годах украинское село. По-видимому, в благодарность за этот "подвиг" за могилой палача украинского народа бережно ухаживают в Киево-Печерской лавре сторонники Русской православной церкви...

Рашизм

Победим, наша сила несметна,

Гений Сталина в бой нас ведет.

Наша армия в битвах бессмертна,

Как бессмертен cоветский народ. 

З інтернету

Тези цієї статті не є результатом моєї творчості. Усе вже було багато разів проговорено іншими авторами, і просто зібрано тут в одне ціле.

Рашизм - це ідеологія й практика правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності "російських співвітчизників", їхньої "особливій цивілізаційній місії", антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ'я як моральної доктрини, та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.

В СРСР офіційно українців на кілька мільйонів було більше, ніж росіян. Про це знали і Сталін, і Гітлер.

У 1931 році в СРСР проживав 81 мільйон українців і тільки 77 мільйонів росіян - така цифра вказана у книзі "На великой стройке", виданій 1931 року в Ленінграді.

Чи відомо, що першою державою, котра визнала ГОЛОДОМОР, була фашистська Німеччина? І це не дивлячись, що між Сталіним та Гітлером існували пречудові відносини.

Ще в далекому 1935 році на з'їзді НСДАП міністр освіти та пропаганди Йозеф Гебельс виголосив промову "Комунізм без маски".

В ній мова йшла про страшний злочин більшовиків проти українського народу, про винищення голодом  (ЛИШЕ ЗА ОДИН РІК!!!) протягом 1933-1934 років майже 6 мільйонів людей.

Чому Росія та Ізраїль не визнають Голодомор 1932-33 років геноцидом українських селян

Соколинський Давид,
голова Вінницького ГПУ в 1932-1933 рр..

Із документів. Статистичні відомості про кількість, національність, освіту і партійність співробітників Комісаріату Продовольства УРСР станом ні 1 січня 1922 року: Національність: росіян – 634, євреїв – 419, українців – 53, поляків – 16, німців – 10, латишів – 7, білорусів – 5, караїмів – 3, інших - 7. За освітою: виша - 119, середня – 640, нижча - 288, домашня - 79, неписьменних – 28. Партійність: комуністів – 52, кандидатів у КП – 4, КСМУ – 14, РСДРП – 4, Бунд -3, Паоло-Ціон (сіоністська партія) - 3, Безпартійних – 1058. Рахую в процентах: росіян – 55,0, євреїв – 36,3, українців – 4,5, інших - 4,2.

Можна не сумніватися, що подібне співвідношення було і в інших комісаріатах, та що воно суттєво не змінилося на початок 30-х років, бо справу марксистів-параноїків (Леніна і Троцького) продовжив марксист-садист Сталін (бувший розбійник і стукач). Особливо його "талант" проявився при призначенні нелюдів керувати НКВС, які підбирали помічників по своєму "образу і подобію". Тому й виконавцями на місцях стали розбійники, злодії, ледарі, гультяї ( виродки), непридатні до нормальної людської праці. Постає висновок: здійснили убивство голодом понад 7 млн. українських селян, в основному, росіяни-комуністи і євреї, бо вони займали керівні посади з низу до верху, як більш ідейні і освічені.

З ким билися партизани в Білорусі?

Республіка-партизанка. Такий стереотип, здається, навічно почеплений на Білорусь. І лише через багато десятиліть після закінчення війни дослідники заговорили про те, що білоруський опір зовсім не було таким однорідним, як стверджують підручники, а заслані з російського тилу для організації партизанського руху чекісти не сильно відрізнялися у своїх звірствах від передових німецьких загонів...

Багато творів одного з найстаріших білоруських письменників Віктора Казько присвячені військовим подіям. Критики одностайні: якщо визнаний класик військового жанру Василь Биков у своїх книгах відобразив саме пекло війни, то Казько, як ніхто інший, проникливо показав війну очима дитини. А яка війна в літературі ще не описана? 

«- Правдиво не описана війна партизанська, сільська, близька до громадянської. У нас не сказано про те, якою вона була: і жорстокою, і кривавою, і смішною. Не показаний селянин, який мав піднімати дітей, сіяти хліб і годувати дві влади - німецьку і радянську, партизанську. І німці, і партизани, як могли, обдирали селянина, і саме він найбільше вистраждав у цій війні. Ця «війна під стріхами», як її назвав Олесь Адамович, до цих пір залишається невідомою. 

Імперське невігластво (відповідь одному професорові)

Нещодавно телеканал «Время» демонстрував виступ петербурзького професора Андрія Буровського, який в контексті розповіді про російську царицю Катерину ІІ назвав запорізьких козаків «зграєю розбійників та авантюристів, космополітичне зборище авантюристів і деструктивних елементів».

Сьогодні в Росії продовжується фальсифікація української історії, російському суспільству втовкмачують в голови негативний стереотип українця, голосять про зраду українців Російській імперії і приснопам’ятного СРСР та інші негації, що стосуються України і нинішньої її влади.

Нещодавно телеканал «Время» демонстрував виступ петербурзького професора Андрія Буровського, який в контексті розповіді про російську царицю Катерину ІІ назвав запорізьких козаків «зграєю розбійників та авантюристів, космополітичне зборище авантюристів і деструктивних елементів». Отже, типове твердження в дусі великодержавного шовінізму. Цей патентований критикан підкреслює, що Січ була зборищем авантюристів, яка заважала експансіоністським планам російських царів. Щось подібне було і в Радянському Союзі, де всі українські політичні лідери були «буржуазними націоналістами», німецько-австрійськими чи польськими «прихвоснями» чи «посіпаками». Нині та ж ситуація, зрештою, така вже природа імперіалізму, а російського, особливо, фальшувати історію, принижувати національну гідність підкорених народів, чіпляти вигідні для себе ярлики на невигідних для себе осіб, здійснювати традиційне «поділяй і пануй». Нашарування радянщини роблять цю імперську перверзію особливо гидкою.

Звільнення Києва: сотні тисяч життів – до свята Жовтневої революції

Танк з бійцями Першого Українського фронту на вулиці Червоноармійській. Київ, 1943

Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на німців... То був другий геноцид проти українців... «На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов?» - сказав Жуков... Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на німців... То був другий геноцид проти українців... 

Свято звільнення чи День жалоби? 

Довго думав, як назвати матеріал про визволення Києва від німецьких окупантів у листопаді 1943 року й вирішив, що цей заголовок буде найточніший. Писати чергові оди радянській владі й «талановитим» командирам Червоної армії, які виграли війну з Німеччиною не збираюся – останнім часом бажаючих це робити вдосталь. Хотів би вкотре нагадати прихильникам Комуністичної партії та її лідерам, що війну виграли не Сталін і Жуков, а прості люди, які мільйонами віддавали своє життя заради Перемоги, іноді через елементарні примхи тодішніх керівників.

Відомо, що звільнення столиці України 1943 року було приурочене до 26-ї річниці Жовтневої революції. Аби виконати побажання Сталіна, тодішні воєначальники загубили сотні тисяч людських життів, але наказ головнокомандувача виконали. Нещодавно представники комуністів зареєстрували в Верховні Раді законопроект про відзначення Жовтневої революції на державному рівні, а цей день у календарі зробити вихідним і, як на мене, дуже ймовірно, що за абсурдний документ врешті-решт проголосують нардепи більшості, адже вони не знають історії або підігрують у розумінні її північним сусідам. Комуністи (верхівка яких перебуває на утриманні в олігархів) давно нав’язують суспільству брехливу ідею про те, що без Жовтневої революції не було б сучасної України...

У мене при одній тільки думці про те, що в нас святкуватимуть день приходу до влади більшовиків, які за понад сімдесят років свого панування знищили мільйони українців і ніколи не визнавали української державності, мурашки бігають по тілу.

Та повернемося до звільнення Києва.

Нещодавно на Хрещатику став невільним слухачем радянських пісень на воєнну тематику, що гриміли в динаміки й, очевидно, за задумом організаторів готували киян до чергової річниці звільнення міста від нацистів. Згоден, такі дати в історії народу потрібно згадувати, навіть на державному рівні, от тільки не розумію оці радісно-святкові формулювання: «Святкуємо чергову річницю звільнення Києва», «Столиця відзначила чергову річницю звільнення від нацизму» тощо. Мені видається, що справедливо було б у всіх церквах і соборах міста відправити літургію по невинно загиблих під час звільнення Києва й відмовитися від цієї комуністичної тарабарщини. Повідомлення про цей день мали б звучати так: «Кияни в черговий раз відали дань загиблим визволителям», «У столиці пройшла молебень по загиблих воїнах у боях за Київ»...