Як росіяни насміхалися з українців

Усе в один бік. Усе в одні ворота. Нас звинувачували – а ми не могли сказати ні слова на свою користь. На нас полювали по схронах, як на диких звірів – а найменший опір подавали як немислимий злочин. Нас оббіхували в очах усього світу три покоління по смерті повстанців – а нам заборонено було навіть пошепки висловити хоч би тінь сумніву в правоті наклепів!

«Каленым железом выжигать измену». Сморід паленого тіла, печерне варварство… Щоб відважитись на «измену», необхідна неймовірна мужність. Готовність умерти. Але, щоб вижити, треба постаратися вгодити. Діючій владі. Панівному народові. Конкретному начальникові.

Неудобные темы российской истории

Григорий Мясоедов (1834 — 1911) «Сожжение протопопа Аввакума

В истории России немало страниц, которые российская историография всегда старалась скрыть. Пытаться их прочесть было и остаётся небезопасным. Риск для историка, в зависимости от характера политического режима, варьировался от профессиональной обструкции до расстрела. На умалчивании этих страниц строится вся мифология о «духовных скрепах» или (как, ввиду полной дискредитации этого термина, стали теперь чаще выражаться) «исторических устоях государства Российскаго».

Начнём с истоков. Не будем, правда, затрагивать специальные вопросы до-государственной, до-письменной истории славян и Руси. Ситуация здесь любопытная. С одной стороны, некоторые «патриотические» круги (как церковные, так и чисто академические) являются ярыми противниками раскапывания большей древности русской истории, чем это принято традиционно — от конца IX века.

Путін дав наказ створити «історичне право» Росії для загарбання всієї України

Ярослав Джоджик

На зустрічі з істориками 5 листопада Володимир Путін відкрито заявив, що Київська Русь і Росія – це поняття тотожні. Про те, як російський диктатор готує «історичний грунт» для загарбання всієї України розповів відомий політик та громадський діяч Ярослав Джоджик.

Україна веде повноцінну війну проти російського агресора на всіх фронтах: і військовому, і дипломатичному, і інформаційному. Однак, не менш важливий ще один фронт історичний, де Путін веде «війну» проти України вже протягом 15 років.

Ідеї «руского міру», єдності трьох слов’янських народів, «Києва – як матері міст російських» Путін взяв на озброєння відразу після приходу до влади. Саме ця історична пропаганда протягом років закладала фундамент для теперішніх подій в Криму та на Донбасі, зомбувала місцеве населення. Тепер же Путін перейшов до вирішального етапу «історичної війни: дав наказ створити так зване «історичне право» Росії для загарбання всієї території України, знищити історичне право України на власну державність, фактично знищити самостійну історію України.

Владимир Голышев: «Подпись под контрактом с сатаной россияне уже поставили. Придётся платить»

Владимир Голышев

Издание «Русский Монитор» публикует интервью с писателем Владимиром Голышевым.

«Русский Монитор»: Владимир, мы с Вами в прошлый раз так душевно обсудили Путина. Давайте сегодня с Вами, как с писателем поговорим о загадках русской души. Вчера вот я услышала, про замечательное высказывание Николя Саркози, сказанные им Яну Бреммеру, о том, что Россия не может вторгнуться в Украину, потому, что у нее не хватает русских, что бы оккупировать даже свою собственную территорию. А действительно, чего это мы все захватываем и захватываем. но почти не осваиваем, особенно исконно русские территории и земли. Иностранные. чужие захваченные — еще кое-как из необходимости, а свои вот — почти нет. Что это за странный феномен?

- Прекрасно сказал Саркози! «Оккупировать свою собственную территорию». Именно так! Россия оккупированная территория, которую раздражает соседство с территориями неоккупированными. Тем более, когда речь идет о постсоветском пространстве. Ненависть к странам Балтии, к Грузии — отсюда. И любимый мотив российской пропаганды, о том, что «у них не лучше» — тоже. Если весь мир — тюрьма, то свободы, вообще, не существует. Есть только борьба за право считаться «бараком образцового содержания».

Росія, Україна і Європа

Українська криза вимагає чіткої позиції від тих європейців, які не розглядають себе ані як рупор НАТО та ЄС, ані мають намір кидатися на шию Путіна, а представляють Європу, пов'язану ідентичністю та традиціями. Вони повинні показати, що існує ще й третій справді європейський шлях - по той бік британсько-американського капіталізму і пострадянського кріптобільшовизму. США і СРСР, спадкоємицею якого, всупереч всім красивим пісенькам і косметичним корекціям, залишилася сьогоднішня Російська Федерація - це дві сторони однієї і тієї ж монети. Обидві системи живуть в залежності одна від одної і одна для одної за давнім принципом: Розділяй і володарюй. Їхні дві головні дійові особи та символічні фігури, Ротшильд і Маркс, були навіть близькими родичами за своїм етнічно-релігійним походженням. 

Ніяк не можна зрозуміти, звідки раптом у настільки багатьох європейців з національними поглядами виникла така повага до колишнього офіцера радянської таємної служби Путіна, начебто порятунку білої Європи слід було б очікувати з Москви. Британська політика з часів Петра Першого водить Росію як корову за кільце в носі, і з тієї пори нічого в цьому не змінилося. Навіть більшовизм був ініційований англо-американським Заходом і фінансувався їм; СРСР, у свою чергу, слухняно служив блоку англосаксонських держав під час Другої світової війни, за що ті посилено допомагали йому зброєю, грошима і розвідувальними даними, в іншому випадку Червона армія ніколи не впоралася би з Німецьким Вермахтом. Президент США Рональд Рейган і Папа Римський поляк Іван-Павло II з початку вісімдесятих років розпочали протестний рух у Польщі, а Горбачов, якого явно використовував і протегував Захід, у відповідь на це знову позбувся старої радянської системи, причому без єдиного пострілу. Це ясно доводить, що насправді ця система зовсім не зникла: вона тільки утворила амальгаму з її капіталістичним панданом на заході, і аж ніяк не були неправі ті дотепники, які після «повороту» 1990 лихословили, що, мовляв, Центральний комітет КПРС просто переїхав з Москви до Брюсселя.

Война России против Украины: три составляющие

Россия ведет против Украины масштабную и долговременную войну, которая лишь весной 2014 г. перешла в открытое противостояние на Востоке Украины. Войны имеют разные классификации — по стратегиям и целям, по способам ведения, по инструментам и т.д. Далее рассматривается война России против Украины с точки зрения именно стратегий, которые традиционно оказываются вне нашего внимания.

Стратегия войны России против Украины имеет три составляющие — уничтожение украинской нации как этноса, уничтожение специфической украинской идентичности и физическое уничтожение украинцев, русских, чеченцев и других народов, мешающих созданию имперской России. Этноцид есть действие модерна, идентоцид есть действие постмодерна, а геноцид есть действие премодерна. Три слоя, которые в войне России против Украины проступают одновременно.

Далее предлагаются подготовительные материалы для правовой оценки войны России против Украины.

Імперія ненависті

Ненависть росіян до українців культивувалася сторіччями, перевтілившись вже у совєтську епоху на ставлення поблажливе, псевдобратерське. 

Звідки вигулькує ненависть одного народу до другого? З яких потаємних глибин свідомості одні люди раптом починають проклинати і бажати смерті іншим? 

В різні епохи різні народи ставали жертвами і катами. Не останню роль у роздмухуванні ненависті, її культивуванні і доведенні до кривавого фіналу грали і грають мас-медіа. В середньовіччі їх заступала церква, яка вишукувала відьом, євреїв, алхіміків, маврів, єретиків. Зараз це завдання з успіхом виконує телебачення і преса. 

Але ненависть росіян до українців культивувалася сторіччями, перевтілившись вже у совєтську епоху на ставлення поблажливе, псевдобратерське, бо, мовляв, що з "дурака-хахла", з "дурака-жмота" взяти? Ну, от він такий, який є. Нема у нього ні "русской удалі", ані розкритої навстіж щирої великоросійської душі. 

Структура русской украинофобии

Насколько сложно поднять один народ против другого? Нужны ли интеллектуально насыщенные схемы для того, чтобы одна нация возненавидела другую? Ответ лежит, казалось бы, на поверхности – если бы не феномен русской украинофобии, который при ближайшем знакомстве с ним оказывается чуть ли не исключением из правил – уникально взращенной, сложно устроенной политической технологией.

В истории мы чаще наблюдаем простые механизмы взращивания фобий, освоить которые под силу любому местечковому вождю. Чем проще мотивация, тем легче она транслируется в массы. А значит, тем большим будет эффективность для лидера, который сумел массы обработать и замотивировать на ненависть.

Главным камнем в фундаменте ксенофобии оказывается обычно инаковость, чужеродность. Явные отличия в быте, культуре, верованиях и мотивациях всегда подозрительны обывателю, вызывают почти инстинктивную неприязнь и отторжение. Поэтому лозунги сегрегации – отгораживания от инородцев (иноверцев и т.д.) – понятны и обладают значительным мобилизационным потенциалом.

За что я ненавижу ватников: 9 причин

Пришла пора высказаться по поводу того, что сейчас происходит в Украине, и реакции некоторых на это, пишет в своем Живом журнале автор myrra_zet.

«Вата» твердит одно и то же как мантру, словно все читают с одного листочка. Так вот, мои дорогие, идите в баню, отписывайтесь и не морочьте людям голову. Никакого «услышьте нас» или «уважайте нашу точку зрения» не будет, информирует еizvestia.com.

1. «Одумайтесь, это всё Запад / США / Европа / жидомасоны (нужное подчеркнуть) хотят нас рассорить, а вы ведётесь».

Кто аннексировал Крым? Запад? Чьи флаги тыкали на захваченных сепаратистами зданиях? США? К кому обращаются правительства самопровозглашённых республик на Донбассе за военной помощью? Из какой страны к нам едут камазы с боевиками? Кто это всё делает? Америка? Европа? Израиль? Может, кому-то из этих стран и выгодно нынешнее положение дел между Россией и Украиной, но Россия делает всё, чтоб украинцы её ненавидели. Так что все претензии — к своему правительству. Хватит на зеркало пенять, знаете ли.