Як перекладається слово "єврей" українською

Словотвір: перекладаємо слово "єврей"

жид

Жид, -да, м. 1) Еврей, жидъ. 2) = насѣк. Гук. Вх. Пч. I. 7. Ум. Жидок, жидочок, жидунь, жидик. Ув. Жидюга. Шевч. 133. Жидяка. Мнж. 147.

Жид — етнонім на позначення євреїв у лексиці багатьох народів, зокрема, і в українців. У деяких регіонах, які тривалий час перебували в складі Польщі, Австро-Угорської імперії, а також в літературних джерелах збереглося необразливе, традиційне використання цього етноніма для означення євреїв. Поняття та термін жид також обіймає в українській мові, українській культурі та українській історії не лише євреїв, але і кримчаків з караїмами.

Зиновій Книш: Чому євреїв варто називати жидами

В українських книжкових інтернет-магазинах у відкритому доступі продається книга українського письменника Зиновія Книша під назвою «Євреї або жиди», в якій він розповідає, що не слід вживати слово «євреї» в українській мові, а використовувати інший термін.  Книгу Книша можна придбати за 65 гривень в м'якій палітурці.

Зино́вій Миха́йлович Книш (псевдонім: Богдан Михайлюк; народ. 16 червня 1906, Коломия — 14 листопада 1999, Торонто, Канада) — український політичний діяч, журналіст, історик, перекладач з есперанто. Ось як він обгрунтовує тезу про те чому євреїв варто називати жидами:

Більшість українців визнають факт зовнішнього управління країною

Згідно з опитуваннями, більша частина українців вважає, що країна знаходиться під зовнішнім управлінням. Найбільше в цьому впевнене населення східних і південних регіонів.

Більшість жителів України (65 відсотків) вважають, що країною керують з-за кордону. Такі дані були отримані в ході опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього.

Опитування проводилося в січні-лютому поточного року серед 2,4 тис. українців. Так в східних регіонах країни з думкою про зовнішнє управління країною погодилися 75% опитаних, в південних регіонах - 71%. У західних областях з цією тезою згодні 56% українців.

Распятий мальчік у трусіках і одягнені дорослі без совісті

Корисні ідіоти всіх країн — єднайтеся!

Стратегія «гібридної війни» була створена… понад півстоліття тому

«Рушійна сила цієї війни має дуже мало спільного з природними прагненнями людей до кращого життя і більшої свободи. Якщо ці прагнення взагалі використовуються, то вони використовуються і використовувалися маніпуляторами і паліями війни. Реальною рушійною силою цієї агресивної війни є ІДЕОЛОГІЯ — щось таке, що ви не можете їсти, носити як одяг або зберігати на «чорний день». Невід’ємною частиною цієї ідеологічної війни є підривна діяльність або ідеологічна диверсія — процес зміни сприйняття реальності в свідомості мільйонів людей…»

Титульна нація чи корінний народ?

Титульна нація — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави. Згідно з думкою деяких дослідників, титульною є нація, яка дала назву державі, а не народ, який прийняв на себе назву держави в процесі будівництва нації в ній.

Поняття «титульна нація» вперше введено французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом наприкінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова та культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса.  

Корінні народи — народи, які проживають у багатоетнічних суспільствах незалежних країн і є нащадками тих, хто населяв країну або географічну область, частиною якої є дана країна, споконвіку, у період її завоювання або колонізації або в період встановлення наявних державних кордонів».

Російська імперія, Австро-Угорська імперія, а за ними СРСР, під окупацією яких певний час знаходилися українські землі, були багатоетнічними суспільствами. Тому, українці, за вищенаведеними визначеннями, підпадали в них під статус одного з корінних народів на своїх етнічних територіях.

Ситуація змінилася в 1991 році, коли Україна вийшла зі складу поліетнічного СРСР і постала як незалежна моноетнічна держава.

Моноетнічною вважається країна, в якій кількість представників однієї нації становить не менше 67%. Згідно перепису населення 1989 року, в УРСР українська етнічна складова становила 72.7 % населення, у 2001 році в Україні — 77.8.

Die Welt: Угода Гітлера зі Сталіним досі розділяє Європу, і Україна – одна з жертв

Через історію Другої світової війни у німецького уряду розвинувся страх засмутити Москву, який призвів до того, що Берлін потопив шанс Києва вступити в НАТО

Неможливо зрозуміти історію 20 століття без вивчення співпраці диктаторів

80 років тому Адольф Гітлер і Йосип Сталін уклали між собою пакт. А 30 років тому країни Балтії повстали проти радянського правління. Розуміння цих процесів досі відрізняє Західну і Східну Європу, що виливається у політичні наслідки.

Про це пише Die Welt, додаючи, що у Німеччині мало хто навіть з хорошою історичною освітою мало знає про згадані події. Але це були два переломні моменти, які по-різному змінили європейську історію.

Видання нагадує, що у 23 серпня 1939 року був підписаний пакт «Ріббентропа-Молотова», який розв’язав руки нацистському режиму у його бажанні знищити Польщу. У свою чергу, СРСР отримав «зелене світло» на захоплення східної частини польської території, а також три країни Балтії.

Священик УПЦ МП закрив церкву перед труною із загиблим воїном АТО

Не встигли поховати воїна, як у Жовкві на Львівщині назріває громадський конфлікт, пов'язаний з діями церкви московського патріархату. Церковні служителі УПЦ МП не удостоїли навіть відкрити дверей храму, провести в останню путь загиблого 27-річного Володимира Турчина.

Для представників церкви московського патріархату смерть людини виявилась недостатньо істотним приводом, щоб відчинити ворота, чи провести дзвонами або молитвами героя.

Своє обурення з цього приводу люди жорстко висловлюють на сторінках спільноти міста. Хтось пропонує радикальні дії: "спалити", "вигнати" і тому подібне. Інші ж мешканці пропонують зібрати загальноміське віче за участі районної, міської влади, представників духовенства всіх конфесій, що знаходяться у Жовкві. На цьому загальноміському віче мала б бути розглянута діяльність УПЦ МП у місті, і особисто о. Степану Хомину, дана належна оцінка діяльності.

"Це свинство вищої категорії. Людина, яка загинула за нашу державу, за свій народ, свою батьківщину… і навіть не вийти, не відкрити двері церкви, коли стояли біля неї люди і молились. Батьки тієї загиблої дитини стояли. Українці так не могли вчинити. Це сепаратизм, ненависть до своїх громадян. Ми боролись за цю землю, Україну, а вони роблять з неї свій осередок "російщини". Мало того, що Московський патріархат ніколи не ходить на йосафат, чи хресну ходу, вони ніколи не мають бажання співпрацювати з громадою. Я навіть не знаю звідки ті люди набираються в тій церкві. Їх підтримує Москва, тому що так як ті "прихожани" кожен раз проклинають Україну, владу і все на світі, то люди одної з нами нації не можуть так сказати. Україна це ж наша батьківщина, земля, де ми живем - а не ті хто тут править. Люди за цю землю гинуть, а вони її ненавидять. І всьому біда напевне, що в нас тут мир та тиша. Бо там на Сході люди розуміють, що таке війна. А тут – війна і весілля йде в один рівень", - сказав військовий, кіборг, ветеран двох війн - в Афганістані та Україні - Володимир.

В Латвии рассекретили архивы КГБ. Среди агентов — митрополит Рижский и всея Латвии

В Латвии национальный архив рассекретил часть данных КГБ Латвийской ССР. В общей сложности обнародовано несколько тысяч карточек, в которых есть информация о работе агентов КГБ, их личные дела, различные приказы ведомства, списки людей, которых готовили для вербовки, списки тех, кто был уже завербован. Отметим, что часть документов доступна для любого пользователя, а ряд отсканированных карточек можно посмотреть только после прохождения процедуры регистрации, где нужно указать свои имя, фамилию и адрес электронной почты.

На сайте национального архива рассекреченные данные распределены по нескольким папкам: телефонная книга сотрудников КГБ Латвийской ССР, перечень лиц, которые работали внештатно, алфавитный список агентов, данные статистического учета агентов КГБ (в этой папке агенты КГБ рассортированы в зависимости оттого, в каком подразделении они работали, также есть данные о встречах на специальных квартирах), архивные данные ЦК коммунистической партии Латвии, положение об агентском аппарате КГБ, агентская инвентаризация и словарь для контрразведчиков.

Интересно, что среди личных дел также нашли карточку Александра Кудряшова 1939 года рождения. Судя по всему, речь идет о митрополите Рижского и всея Латвии Александре. Если верить опубликованной телеграм-каналом «Церквач» карточке, то священник был завербован в КГБ в январе 1982 года неким А.Н. Ищенко. Кудряшов работал на силовиков под псевдонимом «читатель».

Напомним, что Латвия не первая из бывших союзных стран, кто публикует данные КГБ. Ранее данные ведомства были рассекречены в Литве и в незначительной мере в Украине.