23.11.2006

«Світом править Барух»

Недавно побачила світ книжка відомого публіциста Едуарда Ходоса «У края могилы, или Дикие хазарские пляски. Открытая книга Президенту Украины». У ній автор викриває таємні механізми поневолення українців, злочинні плани єврейсько-фашистської секти «Хабад», вплив якої поширився на вищі ешелони української влади. Серед іншого, розповідає автор і про тотальне фінансове панування злочинного угруповання. Про це — один з фрагментів книжки у перекладі українською.


Час від часу мені доводиться бувати в ро­сійській Державній Думі, зокрема в Комітеті міжнародних справ, членами якого є мої давні знайомі. Так під час чергового мого приїзду співробітник Ко­місії з питань геополітики при Комітеті, член-кореспондент Російської Академії природничих наук і Академії геополітичних проблем Костянтин Соколов надав мені роздруківку розмови з одним з найактивніших учасників світового Антиглобалістського руху, американським журналістом, кореспондентом кількох інформа­ційних агентств, акредитованих при ООН, росіянином за походженням Валерієм Герасимовим.

У супровідному тексті йшлося про те, що сенсаційне інтерв’ю, яке дав Герасимов редакторові петербурзької газети «Общество и екология», відбулося в московському Науково-дослідному інформаційно-аналітичному центрі «Стратегия будущего» в присутності президента Центру М.Іванова, віце-президента М. Бродюка, вченого-ядерника Я.Максимова, головного редактора московської газети «Знание — Власть!» В.Задерея та ще цілої низки представників інших організацій. Інтерв’ю у формі бесіди тривало близько трьох годин. Газета «Новый Петербургъ» (№ 46, 15.11.2001р.) опублікувала уривок з неї. І ця публікація, навіть у вельми врізаному вигляді, зчинила багато галасу. В роздруківці, яку мені дали в Держдумі, інтерв’ю з Валерієм Герасимовим наводилося в повному обсязі. І я хочу ознайомити вас з деякими моментами розмови, що стосуються теми, яку ми розглядаємо.

У всьому світі відбувається активізація Антиглобалістського фронту. Рух, який виник на противагу формуванню світової влади банкірів, — доволі серйозне явище, і не звертати на нього уваги вже неможливо.

— Ви активний учасник цього руху. Розкажіть про вашу нью-йоркську організацію.

— Вона називається «Інтернешнл Екшн Центр». Я в ній фактично з дня її заснування. З початку ми навіть не знали, що у нас вийде. Були ідеї, і ми почали діяти. До 1995 року в нас уже сформувався рух.
…Хочу зробити невелику поправку. Термін «антиглобалісти» учасники «Інтернешнл Екшн Центру» не сприймають. Антиглобалісти — це не наш термін, його придумали ЗМІ, ми ж, навпаки, вважаємо себе глобалістами, проте лише в сенсі глобального протистояння силам зла. Тому ми — «Інтернешнл Екшн Центр». Організатори руху — самі ідеалісти. Наприклад, Рамсей Кларк, один з головних осіб, — екс-міністр юстиції США, колишній верховний суддя США, досвідчений юрист. Чого йому бракувало? Але він добровільно відмовився від усіх своїх привілеїв задля встановлення справедливості. А як твориться несправедливість, він пізнав на практиці, коли обіймав відповідальні посади. Ми не просто проти девальвації, не просто проти війни, а проти світового уряду, проти порядків, які вони намагаються встановити у своїх інтересах. Ми уявляємо світ, як букет квітів, де кожна квітка по-своєму чудова, кожна має право на життя. Ми за нормальний спосіб буття і співіснування на нашій маленькій планеті. Наші ідеї надкласові, надрасові, проте ми за націоналізм. Ми вважаємо, що без здорового націоналізму суспільство не може розвиватися нормально. Націоналізм у нашому розумінні — це не расизм, не шовінізм. У нас своє формулювання націоналізму.

— Наскільки потужна влада банкірів над Америкою і чи існує розкол між банкірами у поглядах? Як надалі розвиватися їм самим: як паразитам, чи треба переосмислити свою позицію, бо інакше прийде момент, коли настане кінець їм самим?

— Банкіри в Америці сидять у тіні, їх практично не видно, про них практично не говорять. До того ж, що цікаво, мусолять кілька символічних імен. І не так Ротшильди, як Рокфекллери. А Рокфеллери — це придворні цуценята у великій псарні порівняно з тими людьми, які керують не лише Америкою, а й рештою світу. Ось, наприклад, я зустрічався з міністром фінансів Джекі Рубіном незадовго до його звільнення (йому було вже все одно). Зустрічалися ми з ним у Міжнародному валютному фонді. Там, де у них, зберігаються зливки золота (під Нью-Йорком, мабуть, більше, ніж у Форт-Ноксі лежить, там навіть магнітне поле нездорове). Він подарував мені нерозрізаний листок надрукованих однодоларових купюр з автографом, а я побоявся його винести, але не про це йдеться. Так ось, Рубін роки три тому показав мені вже видрукувані купюри: вони були більші, ніж звичайні — тисячного номіналу, п’ятитисячного і по десять тисяч доларів. На цих купюрах вже не було портретів президентів. Президенти — лише до сотні доларів. Він сказав: «Це кріпаки, а ось де рабовласники». Хто ж там був? Шіфф, Лейба, Кун, Барух… У перуках їхні предки. Так, на купюрах, які розходяться між людьми, вже надруковано портрети тих, хто реально керує світом. Вони сидять у тіні і скарби всього світу належать їм. Вони реально керують не лише Америкою, а й усім світом.

Як це трапилося? 1913 року президент Віль­сон створив федеральну систему і ліквідував державний банк. Ми отримали оригінальний термін: Федеральна резервна система. Тобто група цих багатих єврейських банкірів взяла на себе обов’язки державного банку. Вони ніби злилися воєдино. І вийшла парадоксальна система: весь світ винен Америці, кожен американець, тільки-но народився, — вже винен Америці близько 60 тис. доларів. Чому? Нацбанку немає. Ця Федеральна резервна система, яка діє у нас, контролює не лише Сполучені Штати, а й усі країни світу. Отже, долар, цей зелений, нічим не забезпечений папірець, контролює світ. Нічим не забезпечений папірець з часів Джонсона, за ним ані золота, ані землі, ані коштовностей — і він контролює світ! Тільки тому, що є засобом обміну. Для цієї системи Америка — один із суб’єктів, проте не єдиний. Як, наприклад, для Баруха Коста-Ріка, або Франція, або Росія — один з об’єктів його особистих інтересів. Ці найбагатші люди в світі не зберігають свої багатства в банках. Знаєте, є такий термін «таплістід-банк» — 100 найголовніших, а далі — за списком. Спробуйте знайти там «Стандарт Чартер Банк» — банк, який існує з 1613 року… Бо ж невипадково спершу літак врізався в ту вежу, де штаб-квартира «Стандарт Чартер Банку», точніше його «інтернешнл діпатмент». Невипадково там згоріли мільярди доларів і розплавилися десятки тонн золота. А що ж це за банк, штаб-квартира якого в Лондоні, а сам він існує з 1613 року? Чим же займається цей таємничий банк? Я дізнався, чим він займається. Є такий комічний актор в Америці Лайнел Брайн, мій близький знайомий. То ось, його брат влаштувався через знайомство в інформаційну систему контролю над світовими трансферами. «Стандарт Чартер Банк» — це банк банків світового керівництва. Невипадково перший літак спікірував саме туди. Це був удар в тім’я світового керівництва, по душі Кощія. Якби люди не знали цього, то обрали б інший об’єкт. Це був невипадковий удар. Цього банку немає в жодному списку світових банків, проте він контролює всі розрахунки в світі. Відслідковує і контролює всі світові фінансові розрахунки з швидкістю 20 мільярдів доларів щохвилини. Тому тільки-но пан К. «дмухнув» через приватний банк «Сабр» 8 мільярдів 200 мільйонів доларів, я подумав, що завтра буде вбивство. Наступного дня Сабра вбили, коли він приймав душ. Я мав розшифровку, куди поділися ці гроші, як їх розписано, куди переведено, але причина ніби зникла. Інформація вже була непотрібною. Чому ж тоді не викрили? Чому Інтерпол не розслідує цього? Гадаєте, в них немає доказів, які є в мене? Є. Однак у них є хазяї. Вони хочуть роздробити Росію: віддати японцям Курили, фінам — Карелію, Калінінград — Східній Пруссії… Навіщо їм Петербург — вікно в Європу? Навіщо вікно, достатньо однієї щілинки, щоб підглядати. Але за всім цим — тінь тих, про кого ніхто не говорить. Рокфеллера, Ротшильда виставляють як хлопчиків на побігеньках. А про справжніх, наприклад, Баруха, мовчать. Їх ніби немає.

—        А є банкіри впливовіші за Баруха?

        Немає. Це трильйонер. А виставляє замість себе принца. Вони сміються над нами.

—        А Оппенгеймер?

        Оппенгеймер, так. Він належить до найбільших, але все одно це не верхній ешелон.

—        На Барухові замикається вся фінансова піраміда. А на чому засновано владу Баруха? Яка у нього концепція управління, бо він — це ж не породження ХХ століття? Мабуть, стародавнє коріння?

—        Не так стародавнє, як середньовічне. Це була особлива сім’я, пов’язана з містичним ученням в юдаїзмі. Відтоді вони в тіні. Через фінансування єв­рейських громад, через протекцію всіляким діячам. Я, головне, хотів звернути увагу, що вони реально керують Америкою. Вони навіть не входять до так званого світового правління — клубу Більдербергерів, який становлять 63 особи. До речі, серед них і керівник Росії — Чубайс. Я чув, що йому пропонували посаду міністра в російському уряді, на що Чубайс лише усміхнувся (я зрозумів його): «Ні, що ви, мені це не потрібно». Звичайно, навіщо бути міністром якогось периферійного уряду, якщо він сам міністр світового уряду — образно кажучи! У цьому його неприступність. І всім цим диригує Барух, Лейба, Шіфф, Кун, їхні родини, які породичалися між собою. Вони ж водночас головують у світовому масонстві.

—        Цікаво, чи спадало їм на думку, що за такого правління розпочнеться світове розбалансування і може все закінчитися катаклізмом світового значення? Чи їм на все наплювати задля власних інтересів?

—        Радше не розуміють. Вони свято вірять у те, що прийде єврейський месія, і вони як царі царів увійдуть у світове правління і поділять усю власність планети між собою.

—        Після ударів по Нью-Йорку світ охопила ейфорія: навіть Америка зазнала руйнацій! Але що більше думаєш про це, то більше сумніваєшся, чи не задумка це сильних світу цього. І ви теж правильно помітили, що удару було завдано по їхніх центральних фінансових структурах, по конторі. І мовби всі мають тішитися. Але чи не намагаються тут сховати кінці у воду, розбомбивши свою контору, таким чином приховати статистику цифр, хто кому що винен, і, починаючи з нової сторінки, грабувати світ? Таким чином вбивають двох зайців. Можливо, система застаріла, доларів забагато і вирішили пустити все старе під укіс. Можливо, вже є дублер?

—        Оскільки вони глобальні «товариші», то дублер у них євро. Америка приречена. Вона глобально виконує останню роль світового пса, і тільки-но Росію буде зруйновано, Америку пустять під укіс. Світовий центр переміщається ближче до Єрусалима. Ось і зараз вони, як у повісті Гайдара «Тимур і його команда», натягли всілякі ниточки-дроти між будинками, підтримують зв’язок, готуються до появи месії. Таке вже було 1666 року. Тоді їм здалося, що наближається час єврейської месії. Євреї почали продавати своє майно, відливати собі золоті корони і рухатися в напрямку Єрусалима. Дійшли до Стамбула. Імператор Сулейман дивиться: «Що таке? Хмари людей сунуть до Єрусалима, щоб керувати світом. У головного запитує: «Хто ти такий?» Той відповідає: «Я цар царів!» Якому імператорові така відповідь сподобається? Той посадив його у вежу. Наступного дня «цар царів» забув про всі наміри, прийняв магометанство, присвоїв собі всі скарби єдиновірців… Вони йшли, як отара. Вони підпорядковані дивній та страшній містиці, вірять, що мають керувати світом.

—        Відтак антиглобалісти повідомляють, що винуватці нью-йоркського нападу — не ісламісти, а таємні банківські структури. Це потрібно роз’яснити простим американцям.

        Ні, американці цього не зрозуміють і це не сприймуть. Їм втовкмачили, що араби — вороги. Питання необхідно перевести в іншу площину: а чому Америка — світовий жандарм? Чи не є бомбардування хмарочосів другим Перл-Харбором? Нині вже розсекречено документи про те, що про напад на Перл-Харбор, організований японцями, знали і президент Рузвельт, і Ален Даллас, і масонська та банківська верхівка. Але вони пішли на зраду і знищення флоту, на вбивство тисяч своїх співгромадян, аби барухи, шіффи, лейби, куни отримали своє від участі у Другій світовій війні. Це ж призвело до зміцнення позицій американської банківської системи, долара, пожвавлення американської економіки. Америку втягли у війну ціною цієї провокації. Американці нині вжахнулися, бо ж Рузвельт був для багатьох ідеалом. Звичайно, ці документи не особливо розголошували. Проте їх розсекретили, і знайшлися ті, які їх оприлюднили. Америка шокована: Рузвельт, якого вважали благодійником нації, — вбивця і провокатор.

—        А що ви можете сказати про Бен Ладена?

        Він учень тих учителів, які зараз його осуджують. До речі, в Нью-Йорку наступного дня після нападу було організовано фонд в 1 мільярд для розшуку Бен Ладена. Засновник фонду — анонім. Ось скільки коштують трюки і як не шкодують грошей, коли треба замаскувати Перл-Харбор-2.

—        Які нині позиції Буша в Америці, чи підтримує його населення? І добре чи погано, що обрано його, а не Гора? Можливо, Гор за інтелектом більше від-повідав би цій посаді?

—        У Росії є прислів’я: «Хрін від редьки не солодший». В Америці існує система кишенькових президентів уже не перше століття. І, нарешті, є принизливий звичай посвяти в президенти ще до початку виборчої кампанії. За 13 днів до старту виборів обидва кандидати у президенти йдуть до центральної синагоги Нью-Йорка. Хто звідти виходить у чорній шапочці — автоматично залишає арену, хто в білій — стає президентом. Так було протягом кількох виборів, починаючи з Рейгана. Цього року відбувся збій: правим набридли ці церемонії і вони спалили синагогу. Кандидатом треба йти, а вона згоріла — непорядок. Ті спробували знову організувати цю зустріч… і знову синагога спалахнула. Ніхто не знав, за кого голосувати, і почалося велике сум’яття. Тому Буш переміг з перевагою ледь не в один голос. Тобто таємно кандидатів уже обрано, а оприлюднити результат, щоб синхронізувати процес, неможливо. Ні Буш, ні Гор Америкою не керують, бо є такі, як Барух, Шіфф, Бельдербергери.

—        Ви вважаєте, що влада банкірів над Америкою до такої міри потужна?
—        Не лише над Америкою, а й над усім світом. Те, що відбувається у фінансовому світі Росії, Вірменії, Грузії, якої-небудь там Латвії, — все під лапою Баруха і таких, як він. Проте вони таємничі й містифіковані.

—        Чи не є містична ідеологія елементом управління барухів над простими євреями, щоб затягти їх у тенета?
        Важко розкрити на це їм очі. Але можливо. І прикладів у історії вдосталь.

—        Є євреї, які розуміють куди рухається цивілізація?
        Так, були і є. Згадайте бельгійського єврея Спінозу, який відмовився від свого багатства і якого євреї прокляли, але він не зрікся своїх переконань.

—        А мусульмани є в організації антиглобалістів?
—        Аякже! Багато. Ось, наприклад, Ель Касі, колишній посол Ірану в Росії, в ООН працював представником Іраку. Досвідчений дипломат. Добра людина. Мусульманин.

—        Як ставиться пересічна Америка до образу Путіна?
—        По-моєму, ніяк. Хо­ча деякі хвалять. Улюбленець у них — Горбачов. Нині для нього будують масонський комплекс у Сан-Франциско. Йому пророкують посаду генерального секретаря всіх релігій. Горбачов отримав дві премії царя Давида. Навіть євреїв таких немає, щоб отримали відразу дві премії. А неєврей Горбачов отримав — «за заслуги перед єврейським народом». Усе це було зроблено в рамках Гарвардського проекту».
Припускаю, що в когось усе це може викликати шок і відчуття деякої приреченості. Комусь це здасться малоймовірним або й неможливим. Тож першим, які зневірилися, скажу: допоки є люди, здатні не лише усвідомити, що відбувається, а й протистояти цій паразитичній групі, яка намагається оволодіти світом, — не потрібно сприймати ситуацію як безвихідну. Найкращим аргументом для других — які сумніваються — послужать слова американського професора Ніколаса Мюррея Батлера, наведені в книзі Айвора Бенсона «Фактор сіонізму»: «Світ розділено на три класи людей: дуже маленька групу людей, які скеровують хід подій; трохи більша — яка слідкує за перебігом подій; і біль­шість, яка не розуміє, що відбувається».
У зв’язку з цим хочу нагадати: «Якщо ми не знаємо, що відбувається зараз, ми втратимо всякий контроль над тим, що трапиться з нами в майбутньому».


«ПЕРСОНАЛ ПЛЮС».

Комментариев нет:

Отправить комментарий