Хто тільки не береться писати про українську міфологію! Вже якась нестримна пошесть пішла: ледь не всі видавництва почали видавати примітивну антинаукову шизофренію. А що науковці від цієї зарази ще вакциновані, то займаються цим боговгодним ділом самі дилетанти, далекі від науки, розмаїті любителі і шарлатани. Вони тягнуть до української міфології усе, що під руку попаде – і античних богів, і християнських святих, і індійських, і фантазійних з «Велесової книги», і персонажів московитського і балканського фольклору, і вигаданих ними ж таки або вигаданих іншими письменниками.
Першим міфотворцем незалежної України був Сергій Плачинда, який спершу видав брошурку «Словник давньоукраїнської міфології», а потім уже доповнив і перевидав з ілюстраціями, повигадувавши неіснуючих в жодній літературі богів і духів, а оскільки мусив на когось посилатися, то посилався на свою маму – неписьменну, за його словами, селянку, яка й розповіла про індійських богів. У тій «міфології» та в інших своїх псевдоісторичних опусах він, услід за розмаїтими бебиками, переконував, що українці створили геть усю світову цивілізацію. Палестина – не дивуйтеся, це Палений Стан, який заселили трипільці. А звідси такий висновок: «отже, давні українці – перші поселенці Палестини».
Наступним після Плачинди псевдоміфологом виявися випускник Українського інституту інженерів водного господарства Валерій Войтович. Кому, як не водним інженерам, досліджувати українську міфологію? От він і видав кілька томів гречаної вовни.
