Табачника пригласили во Львов дать мастер-класс на акции "Перепиши историю сам"

29 сентября во Львове «Молодежный националистический конгресс» в рамках Антитабачной кампании проводить акцию «Перепиши историю сам».

Как сообщили организаторы, действие будет проходить на площади перед университетом Ивана Франко, начнется в 11.15.

Целью акции является привлечение внимания к переписыванию важных фактов из истории Украины.

Акция будет проходить в формате театрализованного действа, в котором сможет принять участие каждый неравнодушный к истории, которую будет изучать молодое поколение. «На это событие организаторы пригласили министра образования и науки, молодежи и спорта Украины - Дмитрия Табачника, который в свою очередь проведет мастер-класс (и не только) по переписыванию истории», - отмечено в сообщении.

«Наша история очень интересна и богата. Я не понимаю, почему власти не хотят признать героями людей, которые действительно этого заслуживают, желают скрыть или изменить важные факты. А хуже всего, что по этим переделанным фактам будут учиться дети и считать их справедливыми. Какой бы наша история не была, каждый имеет право знать правду и самому решать поддерживать их или нет. Лично я считаю, что нам есть чем гордиться!» - сказал один из организаторов.

Царь Путин: самозванца сместят не в результате выборов

Нахождение у власти в качестве реального главы страны, - единственная реальная гарантия для Путина и его семьи на сохранение свободы и безопасности. Под соусом юридических процедур банда жуликов навязывает нам в цари, относительно пока популярного, но самозванца.Самозванца коррумпированного и вредного. Время работает на нас. Самозванец закончит так, как это в нашей истории уже бывало.

О причинах возвращения Путина вряд-ли можно добавить что-то, кроме уже сказанного мной миллион раз. Нахождение у власти, причем только в качестве реального главы страны, - единственная реальная гарантия для Путина и его семьи на сохранение свободы и безопасности.

24 сентября было публично объявлено о желании гр. Путина В. В. быть пожизненным руководителем нашей страны. Это именно так и не надо себя больше обманывать.

Синдром звапнілого мозку

Кожен має свій пунктик в голові. Когось муляє те, когось тамте. Мене нічого не муляє. Окрім Табачніка. А Табачніка муляє Буковинський курінь.

У мене є сусід, який пересварився вже з цілою вулицею. В старого зрушилась дахівка. Всі це розуміють і ніхто уваги не звертає. Один з пунктів, які забилися цвяшком в його помутнілу голову і стосуються мене, це настирлива думка про те, що я вкрав у нього вапно, яке він закопав перед своїм будинком. Щоразу, побачивши мене, він бурчить щось нерозбірливе, а інколи цілком виразно шепоче "ЗЛОДІЙ" або "ЗУСТРІНЕМОСЯ У СУДІ!"

Його будинок сиплеться, занепадає, а я тут раптом добудував третій поверх. Кого б це не знервувало? І я його розумію. Ось куди пішло його вапно! Яке він закопав ще тридцять років тому!

Коли я бачу його, маючи гарний гумор, то вигукую: "Вапно давай!" або "Коли суд?!" Услід чую гнівне бурчання, яке приємно лоскоче мої плечі.

«Ліца» антипатріотизму

Професійні українофоби не здатні переінакшити суспільство, але залишаються одним із чинників дестабілізації ситуації в країні.

Один із відносно оптимістичних висновків із 20 років незалежності полягає в тому, що в Україні не так уже й багато її патентованих ворогів, відомих під загальною назвою «українофоби». Точніше, йтися має не про «українофобію» (від грец. «фобос» – страх), а про щось на кшталт «мізукраїнства» (від грец. «мізос» – ненависть).

Нерідко антиукраїнство проявлялось у відомих діячах не «від природи», а внаслідок особистих образ чи з кон’юнктурно-кар’єрних резонів. Так, екс-головнокомандувач Чорноморського флоту РФ Іґорь Касатонов став запеклим українофобом лише після того, як йому не вдалось очолити український флот. А покійний нині екс-губернатор Харківщини Євген Кушнарьов досконало володів українською, чимало зробив для зміцнення центральної влади за часів Леоніда Кучми і лише в дні Помаранчевої революції раптом став провіщати, що «до Киева от Харькова 480 километров, а до границы с Россией – 40». Таких прикладів можна навести чимало.

Разом із тим боротьба з «українізацією», а насправді, чого в мить відвертості не заперечують і самі «борці», з усім українським, – досить зручна та вигідна справа. Особливо в останні роки. Нечисленні, але добре організовані й суттєво (зокрема, фінансово) підтримані Кремлем «активісти» особливо помітні тоді, коли влада навіть не замислюється про речі, основоположні для існування будь-якої держави.

При цьому, щоправда, кількість громадян, які бажали б ліквідації суверенної України та її «злиття» з Росією, лишається незначною (зафіксований Центром Разумкова максимум за 20 років становив 8% опитаних). Тобто, на щастя, професійні українофоби не відпрацьовують грошей роботодавців.  

Утім, за невиконання – чи недовиконання – поставлених завдань деякі борці з українізацією України можуть відповісти. Так, перспективи відставки з міністерської посади Дмитра Табачника, яку довго обговорювали в кулуарах, фактично підтвердив глава Адміністрації президента Сергій Льовочкін.

Але це ще не означає, що професійні українофоби зовсім не досягають своєї мети. Адже їхня діяльність гарантовано вносить сум’яття та конфліктність і в без того бурхливу українську політику. А отже, заважає створенню в державі пов­ноцінної та відповідальної влади, причому незалежно від того, уособлює її в конкретний момент Ющенко, Тимошенко, Янукович чи хтось іще. Саме в такій слабкості нашого керівництва й зацікавлені куратори вітчизняних українофобів із «близького зарубіжжя»: зі слабкою владою значно легше «домовлятися».

Одне слово, окрім героїв Україна має й антигероїв, і Тиждень виокремив найгаласливіших за останні 20 років. Щоб нікого, бува, не образити, імена наведено в алфавітному порядку.

Безнадійні українофоби

Основні гасла українофобів є непереконливими для більшості населення України і слугують для полегшення фантомних болів прихильників «Русского міра».

Європеєць ХХІ століття сприймає національні, релігійні чи «державні» фобії як явище, що перебуває поза правилами хорошого тону. Антисемітизм, антиафриканізм, франко- чи германофобія – сьогодні це неприпустимі форми суспільної та політичної поведінки. Чому ж в українському інформаційному просторі – у ЗМІ, на інтернет-форумах – наявні тисячі фактів вияву українофобії? Яка мета цих інформаційних кампаній безвідносно до того, хто їх замовляє?

Почнімо з прописної істини: мета будь-якої інформаційної кампанії – формування чи зміна громадської думки. Відповідно кожна з них має свого адресата, цільову аудиторію. Утім, проаналізувавши українофобську публіцистику, коментарі в мережі інтернет, про мету і цільові групи залишається лише здогадуватися. Особливо що стосується проросійської українофобії. Бо, приміром, польська дуже прикладна і має на меті формування антиукраїнських стереотипів у міжнародної спільноти (і щодо Волинської трагедії, і щодо післявоєнних кордонів). А ось для багатьох представників «Русского міра» це радше ліки від фантомного болю, аніж певний інструмент для досягнення мети.

Як приклад можемо навести кілька ідеологем проросійської українофобії, які безуспішно вкидаються в український інформаційний простір.

Української мови не існує, це діалект російської. Ця теза родом із ХІХ століття і була абсолютно логічною в контексті російської політики денаціоналізації. Проте у ХХІ столітті, коли Україна має понад 200-річну традицію літературної мови, а українська є рідною для більш як 40 млн людей, вона є, м’яко кажучи, неадекватною. Тому, коли російські ЗМІ активно тиражують ці смішні «лінгвістичні» відкриття «місцевого божевільного» Вассермана чи бригади «коментаторів» в інтернеті ображають українськомовних, хочеться спитати на «общєпонятном»: «What for?» Бо кожне інформаційне посилання повинне мати своїх адресата і мету. А який адресат і мета реінкарнованої валуєвщини сьогодні? Адже навряд чи 40 млн визнають, що немає мови, якою писали Шевченко, Франко, Стефаник, Драгоманов, Українка та інші класики і яка є активно вживаною в усіх сферах життя, науки, мистецтва. Вже не кажемо про те, що пасажі а-ля «нєт і нє било» любові до росіян та Росії і в українсько-, і в російськомовних українців однозначно не додадуть.

Ученые: более трети европейцев психически нездоровы

Около 38% европейцев страдают от различных неврологических и психических расстройств, выяснили ученые, сообщает РИА Новости со ссылкой на CBS News. К такому выводу пришли исследователи Технического университета Дрездена. Специалисты проанализировали данные о психических или неврологических расстройствах в 30 странах - Европейского Союза, а также Швейцарии, Норвегии и Исландии. Как выяснилось, наиболее часто встречающимся диагнозом является "постоянно испытываемое чувство страха" (14 процентов). За ним следуют бессонница и депрессии (по 7 процентов). Более четырех процентов страдают зависимостью от алкоголя или наркотиков. Пять процентов граждан в возрасте до 17 лет жалуются на синдром дефицита внимательности, а 30 процентов стариков в возрасте старше 85 лет страдают деменцией (маразм).