УКРАЇНОФОБІЯ

Українофобія (від "Україна", "український" та грец. φόβος — страх, ненависть) — один із різновидів етнополітичного шовінізму, система дискримінаційних, агресивних поглядів і дій, що заперечують суб’єктність Укр. д-ви, укр. народу та нації, питомі етнокульт. ознаки та уявлення українців, державотворчий потенціал українців, нав’язують українцям не властиві для них етнокульт. риси, ігнорують укр. мову та к-ру, державно-нац. символи. Непереконливими є спроби розмити явище У. у визначенні, що У., мовляв, — це будь-який акт, що завдає шкоди Україні, зокрема корупція. Одними з перших у новітній час окреслили українофобські тенденції як суспільно-політ. явище представники шістдесятництва І.Дзюба та Л.Костенко. Ці погляди були розвинуті у працях провідних укр. філософів і публіцистів С.Грабовського та І.Лосєва. До 2010-х рр. у процес осмислення У. найбільший внесок зробили представники націоналістичної ідеології (В.Рог, О.Баган та ін.). У. вони розглядали переважно як політ. та ідеологічне явище. Конституюванню та осмисленню явища У. сприяло проведення у Львові 2012—16 зусиллями викладачів Львівського національного університету та Львів. відділення Ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України 9-ти семінарів під заг. назвою: "Українофобія як явище та політтехнологія". Учасники семінарів передусім зосередилися на істор. та мовних аспектах У., при цьому розглядали У. не лише як виключно рос. явище, а і як частину польс. політики. Проте унікальність цього заходу, відстороненість від нього держ. структур лише підкреслили брак уваги до проблеми. У. закорінена в істор. процесі. Перш за все У. виникла як антипод явищу та поняттю "українофільство". Існування У. зумовлено такими істор. явищами та ідеологіями, як існування України у складі кількох імперій, ідеями триєдиної рус. нації, "Русского мира", "Великої Польщі", рад. комунізму. Власне, поняття "українофобія" молодше позначеного ним явища. Закарбоване в етнічних стереотипах середньовіччя та ранньомодерного часу, явище страху та ненависті щодо українців найсильніше виявилось у період формування націй та нац. рухів модерної доби — у 19—20 ст. Найбільшої сили У. як частина держ. політики набула у Рос. імперії у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. (з деякими періодами послаблення тиску), в СРСР 1930-х і 1970-х рр., у Польщі між двома світ. війнами, в часи Другої світової війни на територіях Райхскомісаріату Україна та Трансністрії. Вперше на ідеологічному рівні У. була обґрунтована ідеологами чорносотенних організацій у містах Російської імперії на поч. 20 ст. (див. також "Чорна сотня").