УПЦ МП залишається частиною РПЦ, і ніким у православному світі не визнається як окрема від РПЦ Церква. Своєю діяльність та бездіяльністю керівництво УПЦ демонструє небажання стати окремою від РПЦ Церквою, що є відвертим демонстративним викликом щодо Української держави, суспільства та більшості власних вірян.
Релігієзнавча експертиза Статуту про управління УПЦ на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом стосувалася лише норм Статуту УПЦ у співвідношенні з іншими документами, що безпосередньо стосуються Статуту, переважно через Грамоту. Також в Експертизі виконано норму чинного законодавства України і проаналізовано статут РПЦ. І без останнього висновки із Експертизи однозначні.
Але прозвучали думки, що може виявлена у Статуті та пов’язаних документах належність до РПЦ не реалізується у практиці правозастосування. Як для людини, що роками викладала філософію права та філософію міжнародного права, досконало знає значення практики правозастосування, це питання видається надзвичайно актуальним.
Відповідно, необхідним є релігієзначий аналіз очевидної наявності церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом через аналіз основоположних норм Статуту у їх співвідношенні обставинами історичного розвитку українського і світового православ’я, які загальновідомі для експертів з проблематики розвитку церковних відносин у православному світі та фахівцям у галузі вивчення православного канонічного права.
Якщо релігієзнавча експертиза аналізує самі по собі норми Статуту про управління Української Православної Церкви на наявність церковно-канонічного зв’язку з Московським патріархатом (у співвідношенні з нормами документів, безпосередньо пов’язаними з Статутом), то ця Аналітична записка надає релігієзнавчу експертизу цих же норм статуту у практиці їх правозастосування в УПЦ та РПЦ з 1990 року і до сьогодні.
Специфіка канонічного права така, що практика правозастосування має не менше значення, ніж самі норми канонічного права і норми статутів УПЦ чи РПЦ. У канонічному правозастосуванні існували та існують різні інтерпретації того, у якому саме сенсі УПЦ має зв’язок із РПЦ та є частиною РПЦ. Врахування практики правозастосування дозволяє повніше розкрити тезу про те, що УПЦ залишається частиною РПЦ, а не є самостійною Церквою, окремою від РПЦ.
Також аналіз практики правозастосування основоположних норм статуту УПЦ від 1990 року і до сьогодні дозволяє повніше розкрити той факт, що УПЦ навіть не має статусу автономної Церкви, а лише користується правами «широкої автономії». І саме аналіз цієї практики правозастосування дозволяє зрозуміти, чим є цей стан «користування правами» автономної Церкви без наявності статусу автономії і без наявності статусу автокефалії.
