Кореспондент «Персоналу Плюс» Андрій Гусєв взяв інтерв’ю у відомого українського філолога, дослідника походження української мови Станіслава Губерначука
— Пане Станіславе, кожному українцеві приємно чути, що українська мова одна з найстаріших у світі. У вашій книжці «Як гул століть, як шум віків — рідна мова» ви наводите переконливі аргументи древності нашої мови.
— Якщо виходити із панівної ще й досі офіційної версії, що українська мова постала із так званих праслов’янської та давньоруської мов та ще й у XIV ст., тоді залишаються нерозгаданими таємницями чимало мовних фактів із історії розвитку української мови. Наприклад. Чим пояснити, що на роз’єднаних протягом майже тисячі років, ще з доби Русі-України, Чернігівщині, Київщині, Волині, Галичині, Закарпатті виявилася однакова мова — українська? Адже ті наші землі зібрані докупи уже в наші часи.
Інший факт. Чому так багато нинішніх українських міст, сіл, хуторів, річок, озер, гір, урочищ носили свої сучасні українські назви ще в літописні часи? Адже згадуються вони у наших літописах ХІ-ХІІІ ст. Ще одне. А чим пояснити українські мовні корені та мовні форми імен українських Богів сонцепоклонницької віри, а надто — українських людських імен особових, сотні яких зафіксовані літописами Русі-України та й набагато давнішими античними авторами? Або. Як пояснити українську мову багатьох наших ще докиєворуських язичницьких колядок, щедрівок, веснянок, русальних, купальських та інших українських язичницьких обрядових пісень? Адже ті пісні, за багатьма показниками та доказами, складені десь у сивій сонцепоклонницькій прадавнині, задовго до насадження на наших землях християнської віри.