09.12.2008

Чекістська настирливість дезінформаторів

Вступне слово Мойсея ФІШБЕЙНА на брифінґу у Міністерстві закордонних справ України 3 листопада 2008 року.
Високошановні пані й панове! Древні казали: “De mortuis aut bene, aut nihil” — “Про мертвих або добре, або ніяк”. Упродовж останніх років російські політики, дипломати, політологи, журналісти, ба навіть артисти естради, либонь, уподобали інший вислів: “De Ukraina aut male, aut nihil” — “Про Україну або погано, або ніяк”. І не залежить їм ні на логіці, ні на здоровому глузді, ні на чесності, ні на порядності — Україна у них, як та невістка в лютої свекрухи, як євреї в антисемітів, винна в усьому. У своєму імперському шаленстві, замішаному на хронічному комплексі меншовартості, російське керівництво намагається зомбіювати власною українофобією і світову спільноту, й російську громадськість, і — через підконтрольні ЗМІ та аґентів впливу — певну частину населення України.
Сьогодні дедалі більше громадян Росії вважає найвидатнішою постаттю СТАЛІНА. Ікона СТАЛІНА з’явилася у храмі на околиці Петербурга.
Відомий російський журналіст, редактор газети “Завтра” Алєксандр ПРОХАНОВ, про якого його співвітчизники кажуть: “Что у ПУТИНА на уме — у ПРОХАНОВА на языке”, — той Алєксандр ПРОХАНОВ, який відкрито називає себе імперіалістом, 17 вересня заявив в інтерв’ю радіостанції “Эхо Москвы”: “СТАЛИН становится лицом России”. В тому-таки інтерв’ю він сказав: “Россия — потенциальная сверхдержава. В противном случае она рассыплется”. Відтак Алєксандр ПРОХАНОВ заявив: “Мы добились вот этого кризиса на Украине”. І на запитання журналістки “Что сейчас нужно делать?” відповів: “Нейтрализовать ЮЩЕНКО”.
Російські високопосадовці вголос висувають Україні територіальні претензії. Плекані й вітані російським керівництвом провокатори плюндрують українські національні святині на нашій Говерлі, шматують і топчуть український прапор коло одного з посольств України. Відтак постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій ЧУРКІН на своїй прес-конференції 28 жовтня цього року, кажучи про Голодомор 1932–33 років, заявляє: “(…) украинское правительство использует этот вопрос с целью рассорить наши два братских народа, посеять международную рознь. (…) какие бы репрессии или действия ни проводились СТАЛИНСКИМ режимом, его нельзя называть первопричиной Голода (…) И говорить, что сталинский режим был направлен против украинского народа, неверно”. Не знаю, чи російський дипломат ЧУРКІН читав книгу “Всё течёт” — книгу про Голодомор, що її написав видатний російський письменник Васілій ҐРОССМАН. Не знаю, чи пан ЧУРКІН узагалі читає щось, крім “інструкцій з Центру”. Але ця його заява — безсоромне блюзнірство. Безсоромним блюзнірством і зухвалою брехнею є й інші його заяви, зроблені на цій прес-конференції в штаб-квартирі ООН. Цитую: “Второй вопрос, (…) имеющий, на мой взгляд, определенную логическую взаимосвязь с первым — это вопрос о героизации нацизма. (…) Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина ШУХЕВИЧА, который был нацистом. (…) Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты”. “Украинские нацисты”?
Себто якісь українці, що буцімто були членами гітлерівської НСДАП, а не німці з “айнзацкоманде” розстрілювали євреїв у Бабиному Яру? “ШУХЕВИЧ, который был нацистом”? Себто ШУХЕВИЧ, який буцімто був членом НСДАП й, перебуваючи в Галичині, в якийсь спосіб був причетний до розстрілів у Бабиному Яру? Сказати таке міг або невіглас, або свідомий дезінформатор. Сподіваюся, бодай невігласом пан ЧУРКІН не є.
Нагадаймо панові ЧУРКІНУ, що саме СРСР, правонаступницею якого нині є Російська Федерація, з 39-го по 41-й рік був союзником нацистської Німеччини. Чого варті бодай кадри кінохроніки зі спільними радянсько-німецькими військовими парадами! Нагадаймо й про те, як ведеться дезінформаційна спецоперація щодо Головного командира УПА генерала Романа ШУХЕВИЧА. Спочатку до ЗМІ закинули версію, буцімто Роман ШУХЕВИЧ був “капітаном СС”. Дезінформаторам відповіли, що такого звання взагалі не існувало. Тоді дезінформатори перетворили Романа ШУХЕВИЧА на якогось “оберштурмфюрера”. Їм пояснили, що для того, аби до 1944 року потрапити в “СС”, треба було довго доводити своє “арійське походження”, якого Роман ШУХЕВИЧ, звісно ж, не мав. Тоді дезінформатори закинули до ЗМІ версію, буцімто Роман ШУХЕВИЧ отримав військову нагороду з рук ГІТЛЕРА. Дезінформаторам нагадали, що з рук ГІТЛЕРА військову нагороду отримав лише ГІМЛЕР. Що ж до Головного командира УПА Романа ШУХЕВИЧА, то, згідно з інформацією Військового архіву Німеччини, котрий міститься в місті Фрайбурзі, Роман ШУХЕВИЧ взагалі не був нагороджений жодною німецькою нагородою.
Але дезінформаторам конче треба дискредитувати і генерала ШУХЕВИЧА, і УПА, і весь український національно-визвольний рух, і президента України Віктора ЮЩЕНКА.

Тож вони вдалися до давньої чекістської провокації й розіграли “єврейську карту”: одних звинуватили у винищенні євреїв, а інших — у “героїзації” тих, хто буцімто винищував. Прийом відомий: відвернути євреїв від українського національного відродження, відвернути і євреїв, і весь цивілізований світ від тих, хто хоче відродити справжню, українську Україну. Українську за духом своїм, за мовою своєю, за пам’яттю про своїх геніїв та героїв. Українську — для всіх у ній сущих, незалежно від етнічного походження.
Я шаную Росію Бориса ПАСТЕРНАКА, Андрія САХАРОВА, Андрія та Арсенія ТАРКОВСЬКИХ, Васілія ҐРОССМАНА. Росія Путіна з Медведєвим мені чужа.
І насамкінець. 1942–43 років дружина Головного командира УПА Романа ШУХЕВИЧА пані Наталія ШУХЕВИЧ переховувала в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал ШУХЕВИЧ зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім’я Ірини РИЖКО. Коли Ґестапо заарештувало пані Наталію ШУХЕВИЧ, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Ось її фотографія. Типове єврейське обличчя. Торік Ірина РИЖКО померла в Києві. В цій залі перебуває її син Володимир.
Автор: Мойсей ФІШБЕЙН (на фото)


ДОВІДКА: Мойсей ФІШБЕЙН — визначний український поет і перекладач, лауреат премії імені Василя СТУСА, член Українського Центру Міжнародного PEN-клубу та Національної спілки письменників України. Академік Іван Дзюба назвав його Поетом з Божої ласки. Про Мойсея Фішбейна пишуть світові енциклопедії. В Україні його нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня й орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

30.09.2008

До 90-річчя декрету «Про червоний терор»

Червоний терор
Хуторяни І.Афанасюк і С.Прокопович, були оскальповані живцем. У ближнього, І.Афанасюка, на тілі сліди опіків від розпеченої шашки

5 вересня 2008 року виповнюється 90 років з дати прийняття радянським урядом декрету «Про червоний терор», що став законодавчою базою для проведення масштабних репресій у відношенні імущих шарів населення: священнослужителів, інтелігенції, підприємців, офіцерів, чиновників.

При цьому фізичне винищення неугодних режиму почалося ще восени 1917 р.

У перший тиждень піс­ля Жовтневого перевороту, 31 жовтня 1917 р., у Царському Селі в Петрограді червоногвардійцями був убитий протоієрей Іоанн Кочуров.

У період із грудня 1917 р. по січень 1918 р. в Севастополі було по-звірячому убито близько 800 офіцерів і цивільних осіб. У Євпаторії стратили понад 300 чоловік, попередньо піддавши їх катуванням. Страти вчинялися на гідрокрейсері «Румунія» і транспортному судні «Трувор». Жертву виводили з трюму на палубу, роздягали, відрізали ніс, вуха, губи, статеві органи, відрубували руки, ноги і скидали в море.

24.05.2008

Росiяни, руськi чи московити?

Обурлива заява росiйського дипломата образила мiльйони українців

По-перше, це були слова офiцiйного представника Росiйської Федерацiї, який працює на територiї України, i вони були сказанi публiчно. Це вже не iстерики колишнього московського градоначальника Лужкова.

По-друге, консул, ляпнувши абсолютну дурницю, досі не вибачився, хоча так личило б зробити вихованій людинi.

По-третє, швидка i правильна реакція консула, який би своєчасно спробував виправити недоречність, лише засвідчила б його професійність.
Але консул не зробив цього. Навпаки, вiн розповсюдив вiдкритого листа росiйською мовою, що тiльки розпалив пристрастi, оскiльки все це бiльше скидалося на недолугу спробу загасити скандал, анiж пояснити свою позицiю.

Це змушує нас зробити детальний аналiз цiєї ситуацiї.

09.05.2008

Станіслав Губерначук: Ми все ще у полоні міфів

Кореспондент «Персоналу Плюс» Андрій Гусєв взяв інтерв’ю у відомого українського філолога, дослідника походження української мови Станіслава Губерначука

— Пане Станіславе, кожному українцеві приємно чути, що українська мова одна з найстаріших у світі. У вашій книжці «Як гул століть, як шум віків — рідна мова» ви наводите переконливі аргументи древності нашої мови.
— Якщо виходити із панівної ще й досі офіційної версії, що українська мова постала із так званих праслов’янської та давньоруської мов та ще й у XIV ст., тоді залишаються нероз­гаданими таємницями чимало мовних фактів із історії розвит­ку української мови. Наприклад. Чим пояснити, що на роз’єд­наних протягом майже тисячі років, ще з доби Русі-України, Чернігівщині, Київщині, Волині, Галичині, Закарпатті вия­вилася однакова мова — українська? Адже ті наші землі зібрані докупи уже в наші часи.
Інший факт. Чому так багато нинішніх українських міст, сіл, хуторів, річок, озер, гір, урочищ носили свої сучасні ук­раїнські назви ще в літописні часи? Адже згадуються вони у наших літописах ХІ-ХІІІ ст. Ще одне. А чим пояснити ук­раїнські мовні корені та мовні форми імен українських Богів сонцепоклонницької віри, а надто — українських людських імен особових, сотні яких зафіксовані літописами Русі-Украї­ни та й набагато давнішими античними авторами? Або. Як пояснити українську мову багатьох наших ще докиєворуських язичницьких колядок, щедрівок, веснянок, русальних, купальських та інших українських язичницьких обрядових пісень? Адже ті пісні, за багатьма показниками та доказами, складені десь у сивій сонцепоклонницькій прадавнині, задов­го до насадження на наших землях християнської віри.