Не уявляю собі росіянина, який не є патріотом Росії. І це цілком нормально. Ненормально те, що росіяни відчувають патологічне несприйняття будь-якої з форм українського патріотизму. Насмілюся вважати, що в свідомості патріотів-росіян українець дефінітивно не може бути патріотом. Ба більше – українцеві просто-напросто заборонено бути патріотом України. Тупо це все: росіянин за Росію – це кльово, а українець за Україну – це зразу «нацист, бандерівець» і бозна-хто.
Хочу вірити, що я помиляюся. Проте тональність форумів і коментарів під більшістю блогів на «Однако» щоденно переконують мене в тому, що істерика та ярлики – це два симптоми ментального вірусу «бандерофобія». Не здивуюся, якщо й мене дехто з читачів ідентифікує з бандерівцем лише за двома ознаками: я зі Львова і я патріот України, який наголошує на фундаментальній відмінності українця/України від росіянина/Росії. Будь-який їхній агресивний випад в бік будь-чого українського викликає хвилю аплодисментів; будь-який агресивний випад українця в бік сусідньої держави розцінюється як вякання нацистів. Це дратує навіть мене, цинічного ліберала-федераліста. Тому що нормальна адекватна людина (навіть якщо вона і є прихильником імперської моделі Росії) зобовязана застосовувати ті самі критерії і до себе, і до ближнього свого. Я навіть не натякаю – я прямим текстом говорю, що росієфіли – це ненормальні й неадекватні люди, адже вони не здатні дозволити опонентам сповідувати те, що сповідують вони самі. Без психолога тут не обійтися. Їхньою мовою – без поллитра.
«Господа, включіть мозги нарешті!» – інколи так і хочеться вигукнути усім тим, хто ще досі продовжує розглядати Україну як російську територію, а українця як інваріант росіянина. Невже хтось і досі реально вірить у ці самозаспокійливі міфи? У те, що Україна колись буде частиною Росії? Ну невже? Заплющування очей на елементарні речі (без заглиблювань в історичну чи геополітичну аргументацію) позбавляє широти мислення. Ось тому сучасна Росія при всій її квазі-величі в українському питанні виглядає мілкою. Це як у сімї. Чим більше ти спутуєш по ногах і руках партнера, тим слабшим робиш себе. Так продовжувати!
Україну можна не хотіти визнавати як явище. Її, сповнену внутрішніх протиріч і проблем росту, можна масштабно атакувати. Можна просто увірувати у власну силу на тлі слабості держави України. Можна свято прагнути побудови нео-СССР. Чи послідовно формувати свою орбіту впливів (економічних та політичних) на українських теренах. Проте – не зневажати. Допоки архаїчна (в мому сприйнятті дещо кумедна) бандерофобія мутить чиюсь кров – доти їхніх держдумівців обливатимуть у Львові томатним соком (що теж є, між іншим, кумедно).
Спостерігаючи за мазохістичними зойками типу «бандеровцы правят бал в Украине», я мимоволі починаю розуміти, чому марксизм як ідеологія, народжена в ситій Європі, найуспішніше проросла в люмпенізованій більшовицькій Росії. Просто в Росії століттями виховувався повний нігілізм до двох речей: приватної власності і прав сусідніх націй. Колективізм як суспільний устрій досі процвітає в головах багатьох людей. А щодо націй, то росіянин щиро підтримує антифранцузький рух алжирців чи антибританський рух ірландців. Проте антиросійський рух українців – це чомусь нацизм. Хоча бандерівщина – це побутовий синонім звичайнісінького національно-визвольного руху. Зрештою, про що можуть вякати люди, які крім стигматизованого Бандери, не знають жодного іншого прізвища та історичного документу тих часів.
Патріотизм – це природня і почесна властивість громадянина. Якщо свідомий росіянин зобовязаний стояти горою за Росію, то такий же обовязок має свідомий українець. І ці два обовязки – це не антиподи, приречені на сутичку. Це – необхідний базис для національної та державницької ідентичності. На жаль, сучасний російський патріотизм інфікований шовінізмом, а український ще не дотягує до стандартів громадянського. Ось у таких викривлених системах координат існує прекрасне почуття і мотиватор двох різних і славних народів. У росіян – перебір патріотизму, що засліплює очі і здоровий глузд. В українців – недобір патріотизму, позбавленого обєкту пишання. Усе попереду. Бандерівцями не народжуються, ними стають. У тому числі зусиллями хворих бандерофобів.
28 июля 2009 http://www.odnako.org/blogs/show_570/
Комментариев нет:
Отправить комментарий