Від українофобії до сепаратизму

У Львівському національному університеті імені Івана Франка українські інтелектуали, громадські активісти, науковці, політики й історики висловили готовність об’єднатися під спільним знаменом боротьби проти українофобії, випадки якої усе частіше проявляються у нашій країні. Обговорення проблем, пов’язаних із антиукраїнськими налаштуваннями, відбулося у Дзеркальній залі Університету 22 травня 2012 року під час семінару “Українофобія як явище та політтехнологія” і викликало широкий суспільний резонанс.

Потреба проведення такого заходу виникла через збільшення випадків національної нетерпимості до панівного народу та сепаратистських проявів у регіонах України. Символічним початком згаданого засідання було відзначення 151-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі.

Розпочала роботу семінару проректор з науково-педагогічної роботи Університету Звенислава Мамчур, яка наголосила на важливості відстоювання українських національних цінностей і протидії антиукраїнським тенденціям: “Ми все частіше і частіше зустрічаємо прояви україно­фобії у нашому повсякденному житті. Це – неприпустимо, тому мусимо говорити про проблеми, які в нас є. Ми не маємо права мовчати”.

Найбільш проблемними регіонами України в контексті українофобії є Крим, Східна Україна та Закарпаття. Саме Закарпатська область нині потерпає від зовнішніх втручань і внут­рішніх розколів. Про це розповів доктор філологічних наук, професор із Ужгорода Любомир Белей під час доповіді “Українське Закарпаття початку XXI ст. під натиском українофобії та асиміляції”. Науковець зак­центував увагу на викликах, перед якими постали українці за межами країни, і ситуаціях із численними проявами українофобії в українській частині Закарпаття.

“Західні українські етнічні терени часто вважають найсприятливішим регіоном для розвитку української культури й українства загалом. Однак упродовж ХХ-ХХІ ст. саме на крайньому заході своїх етнічних теренів українство зазнало катастрофічних втрат: його винищено на території сучасної північно-східної Угорщини та поставлено на межу цілковитої асиміляції у сучасній Східній Словаччині”, – заявив професор.

За словами доповідача, зараз катастрофічно скорочується кількість людей, які ідентифікують себе українцями на території Словаччини й Угорщини. Така ситуація спричинена чіткою державною політикою сусідніх країн, спрямованою на асиміляцію корінних українців і приписування історичних заслуг українського населення власній історії.

Окрім негативних показників демографії, згідно з тезами доповіді Любомира Белея, українці зазнають суттєвих культурних втрат.

Негативні тенденції, спрямовані проти українців і всього українського, простежуються й на українському Закарпатті. Зокрема, доповідач назвав три основні джерела, з яких усе активніше поширюється українофобія у вище­згаданій області України. За словами професора, це – неорусинський рух, цілеспрямований вплив інших держав і використання церкви для розпалювання нетерпимості в регіоні.

“У Закарпатській області ще з часів розпаду СРСР було активовано радикальний антиукраїнський та українофобський політичний неорусинський проект, який і нині активно підтримують Москва, Будапешт, Братислава та деякі політичні кола в Україні”, – заявив професор.

“Утім, ситуація в регіоні не є критичною. Сепаратистські рухи на Закарпатті не є масовими і популярними. Їхнє існування можливе лише через бездіяльність української влади у сфері захисту національних інтересів”, – зазначив доповідач.

Не менш беззахисною є наша держава і в публічній сфері, про що свідчить дослідження кандидата історичних наук Василя Расевича, який висвітлив тему антиукраїнської пропаганди в художніх і документальних фільмах російського виробництва.

“За останнє десятиліття росіяни встигли зняти низку фільмів і серіалів на історичну тематику. На жаль, це не безневинна мистецька гра та спроба героїзації свого минулого, це навіть не творчість, покликана скріпити внутрішній національний дух. Майже у всіх цих фільмах чітко проглядається намагання утвердити на всьому російськомовному просторі свій, злегка відкоректований під сучасних правителів, історичний канон”, − йшлося в доповіді Василя Расевича.

Історик також проаналізував численні випадки українофобії як елемента російської історичної традиції і лейтмотиву більше сотні російських фільмів.

Після доповідей учасники заходу взяли участь у дискусії щодо причин виникнення українофобії, шляхів її подолання та можливості роз­вит­ку єдиної української публічної сфери. Загалом у семінарі взяли участь близько ста представників української інтелігенції зі Львова, Ужгорода, Луганська й інших міст України.

Олег Вівчарик
Фото Олега Гордійчука

"Каменяр"  № 5, червень 2012 р

Часопис ЛНУ ім. І. Франка