22.05.2012

Семінари “Українофобія як явище та політтехнологія"

Семінар Українофобія
Що спільного між організованою польською владою пацифікацією в Галичині 1930 р., Голодомором в УРСР 1932-1933 рр. та кривавою угорською розправою над Карпатською Україною 1939 р.? Чому в сучасній Україні все робиться для розколу держави, щоб унеможливити її інтеграцію в європейські структури та підняти рівень життя? Навіщо з українців ліпиться “образ ворога”, фальсифікується історія та спотворюється національна пам’ять? 

У всіх цих проблем єдине джерело – УКРАЇНОФОБІЯ. Українофобія вже давно перестала бути побутовим явищем, а перетворилася на потужну політичну технологію, засіб тиску й руйнування української державності, мови, культури, економіки. Українське суспільство мусить протиставити українофобії національну єдність.


Розгляду різних аспектів цієї проблеми й присвячений всеукраїнський науково-практичний семінар “Українофобія як явище та політтехнологія”. Проведення семінарів розпочинається в 151-шу річницю перепоховання Т. Шевченка на Чернечій горі: перше засідання відбудеться 22 травня 2012 року о 15 год. у Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка. Будуть заслухані та обговорені дві доповіді.

Любомир Белей, доктор філологічних наук, професор (Ужгород): “Українське Закарпаття поч. ХХІ ст. під натиском українофобії та асиміляції”

Західні українські етнічні терени часто вважають найсприятливішим регіоном для розвитку української культури та українства загалом. Однак упродовж ХХ-ХХІ ст. саме на крайньому заході своїх етнічних теренів українство зазнало катастрофічних втрат: його винищено на території сучасної північно-східної Угорщини та поставлено на межу цілковитої асиміляції на теренах сучасної Східної Словаччини. Визначні пам’ятки духовної та матеріальної культури нині зарубіжного історичного Закарпаття – місцеву південнолемківську говірку, літературні та сакральні кириличні твори, фольклорні тексти, пам’ятки архітектури – безцеремонно оголошують здобутком угорської, словацької культури або у кращому разі ідентифікують за географічною ознакою як карпатські.

У Закарпатській області – найзахіднішій області України – ще з часів розвалу СССР було активовано радикальний антиукраїнський та українофобський політичний неорусинський проект, який і нині активно підтримують Москва, Будапешт, Братислава та деякі політичні кола в Україні. Греко-католицька церква в Закарпатті має пряме підпорядкування Ватикану і не належить до УГКЦ. У більшості храмів Мукачівської греко-католицької церкви дискримінують українську мову та пропагують неоязичіє. 

Василь Расевич, кандидат історичних наук (Львів): “Художні і документальні фільми як елементи історичної політики”

У виступі буде проаналізовано сучасні російські художні фільми та документальні серіали, у яких присутня українська тема та її специфічна інтерпретація. Йтиметься про роль сучасного російського кінематографа та кінодокументалістики у формуванні «потрібної» для теперішньої Росії історичної пам’яті.

За останнє десятиліття росіяни встигли зняти цілий ряд фільмів та серіалів на історичну тематику. На жаль, це не безневинна мистецька гра та спроба героїзації свого минулого, це навіть не творчість, покликана скріпити внутрішній національний дух. Майже у всіх цих фільмах чітко проглядається намагання утвердити на всьому російськомовному просторі свій, злегка відкоректований під сучасних правителів, історичний канон. Російські кінофікатори не просто виставляють своєрідні історичні маячки для своїх співгромадян, вони намагаються нав'язати цей канон іншим націям і державам. Ця культурно-історична експансія досить часто не обмежується пропагандою "свого" канону, а вдається до гротескного висміювання історії сусідів, які свого часу посміли відділитися і розбудовувати власну державу. У цих фільмах конфлікти минулого оживають у сучасному й уміло накладаються на теперішню систему міжнародних відносин: історичні вороги й надалі залишаються ворогами, а "сепаратистам" відводиться роль ворожих прислужників. Інструменталізація історії та маніпуляції через кіно спеціалістам очевидні, але очевидними вони є не для всіх, оскільки більшість населення не має спеціальної історичної освіти, а нове покоління не навчене читати між рядків.


Логотип семінару
Лого семінарів “Українофобія як явище та політтехнологія" 







Комментариев нет:

Отправить комментарий