Корисні ідіоти всіх країн — єднайтеся!

Стратегія «гібридної війни» була створена… понад півстоліття тому

«Рушійна сила цієї війни має дуже мало спільного з природними прагненнями людей до кращого життя і більшої свободи. Якщо ці прагнення взагалі використовуються, то вони використовуються і використовувалися маніпуляторами і паліями війни. Реальною рушійною силою цієї агресивної війни є ІДЕОЛОГІЯ — щось таке, що ви не можете їсти, носити як одяг або зберігати на «чорний день». Невід’ємною частиною цієї ідеологічної війни є підривна діяльність або ідеологічна диверсія — процес зміни сприйняття реальності в свідомості мільйонів людей…»

Якби хтось написав ці рядки після «русской весны» 2014 року, окупації Криму, спроб створення «Новоросії» тощо, не було би нічого дивного. Проте написано це у 1984 році у відкритому листі до американців колишнього агента КҐБ, фахівця з пропаганди, підривних дій і дезінформації, який ще 1970 року перейшов на бік західних демократій і тривалий час жив і працював у Канаді та США під псевдонімом Томас Девід Шуман. Справжнє ім’я його було Юрій Безменов, і у своїх статтях, брошурах й інтерв’ю він розкрив питомі риси того, що нині зветься «гібридною війною», а глава КҐБ Юрій Андропов називав «остаточною боротьбою за розуми й серця людей». Утім, у матеріалах для внутрішнього користування московські спецслужби звали і звуть це все неперекладною лексемою «активными мероприятиями».

Оскільки ж Безменов тривалий час займався підривною діяльністю під прикриттям посвідчення радянського журналіста в Індії, а потім працював у США, то і приклади «остаточної боротьби» та її технологію він описував, звертаючись до добре знайомого йому матеріалу.

«Суть підривної діяльності найкраще виражена у відомому марксистському гаслі (якщо замінити «пролетарів» на більш відповідне слово): «Корисні ідіоти всіх країн — єднайтеся!» Для досягнення бажаного ефекту, той, хто займається підривною діяльністю, повинен спочатку зробити ідіотів з нормальних людей, і затим РОЗДІЛИТИ їх, перш ніж перетворити людей на гомогенізований масу корисних й об’єднаних ідіотів. Танки і ракети можуть знадобитися, а можуть і не знадобитися на завершальній стадії», — писав Шуман-Безменов. Самі ж підривні дії він ділить на чотири стадії різної тривалості, які названі так: «1) ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ, 2) ДЕСТАБІЛІЗАЦІЯ, 3) КРИЗА, 4) «НОРМАЛІЗАЦІЯ».

При цьому «процес підривної діяльності настільки тривалий, що середньостатистична людина, через короткий часовий діапазон своєї історичної пам’яті, не в змозі сприймати процес підривної діяльності як ПОСЛІДОВНІ і навмисні зусилля. І якраз таким цей процес і задуманий: він схожий на маленьку стрілку на годиннику. Ви знаєте, що вона рухається, але ви НЕ МОЖЕТЕ БАЧИТИ її постійний рух в кожен конкретний момент». А це створює не тільки у масової людини, а й у діячів влади й аналітиків враження, що нічого надзвичайного не відбувається…

Період деморалізації, за Шуманом-Безменовим, може тривати від 15 до 20 років (Агов, коли Путін очолив ФСБ РФ? Улітку 1998 року? А коли став прем’єром Росії? Через рік? На доведення України до стадії деморалізації та приведення до влади Януковича, який поставив на чолі більшості силових структур Української держави громадян РФ, знадобилося менше, ніж 15 років). Поняття, якими описується період деморалізації, до болю знайомі українцям: «політизація релігії», «настанова на вседозволеність в системі освіти», «моральний релятивізм», «насадження невігластва», «маніпуляція та дискредитація за допомогою мас-медіа», «короткозора непоінформованість», «фальшиві герої та хибні моделі поведінки», «втрата віри у законність і справедливість» тощо. А ось спеціально для «просунутих» інтелектуалів: «права, а не обов’язки», «нелояльність до влади», «цькування спецслужб».

Шуман-Безменов попереджає, що всі ці речі й самі по собі здатні виникати у демократичному суспільстві, проте КҐБ намагається «осідлати» ті процеси, які вважає корисними для встановлення панування Москви у тій чи іншій країні, трансформувати їх у потрібному напрямі, надати потрібний масштаб — й ініціювати період дестабілізації (від 2 до 5 років), для якого характерні інші поняття й інші виміри — «популізм», «влада натовпу», «безвідповідальна боротьба еліт за владу», «руйнація торговельних і договірних відносин», «податливість щодо Старшого брата (тобто Росії»), «ізоляція від союзників» — і, нарешті, те поняття, яке легко зрозуміти, але важко перекласти одним словом — «Multi-nations», інакше кажучи, підштовхування мононаціональної (не моноетнічної!) держави до перетворення на багатонаціональну, отже, в плані перспектив розвитку вкрай нестійку та нежиттєздатну, внутрішньо розколоту (згадайте-но і «народ Криму», і «народ Донбасу», і «народ Новоросії», і «русинську націю», і заклики зробити з України таку собі «багатонаціональну Швейцарію» — все це застосування випробуваних методів КҐБ-ФСБ з використанням об’єктивної розмаїтості українських регіонів і провокуванням крайніх конфліктів усередині країни з орієнтацією, ясна річ, на «Старшого брата», на «зоресяйну Москву».

Далі йде стадія кризи — від 2 до 6 місяців, коли свідомі і несвідомі агенти Москви за підтримки маніпульованих через мас-медіа груп повинні здобути владу, і стадія «нормалізації», тобто встановлення стабільності та «нового порядку», побудованого на закладених Кремлем підвалинах. «Ось тоді-то, мої дорогі друзі, — писав Шуман-Безменов у 1984 році, — ви побачите «доброзичливих» («ввічливих») радянських вояків на вулицях наших міст…» І що особливо цікаво: на цій стадії нейтралізуються (у тому числі шляхом фізичного знищення) ті «тубільці», чиїми руками здійснювалися попередні акції, бо такі люди є потенційно небезпечними, вони зазвичай надто високо себе цінують (згадаймо-но різних нинішніх «моторол», які не підозрювали, що їхня доля була запрограмована ще в документах КҐБ 1960-70-х років…).

Утім, давайте повернемося до відкритого листа до Америки й американців (Love Letter to America); я навмисно зосереджуюсь лише на одному тексті Шумана-Безменова, охочі зможуть знайти інші в Інтернеті та прочитати — чи англійською, чи російською мовами. Отже, детальніше про «активні заходи» Луб’янки на релігійному фронті.

«ПОЛІТИЗАЦІЯ релігії є найефективнішим методом деморалізації нації, що стала мішенню підривної діяльності. Після того, як нація починає давати Богове кесарю і вплутувати Бога в такі речі, як «соціальна справедливість» і партійні політичні чвари, вона передбачувано втрачає те, що релігія називає милістю і благодаттю Божою. Якщо пояснити це в «атеїстичних» термінах, то країна-мета дозволяє тому, хто займається підривною діяльністю, використовувати царину моральних цінностей для поширення і впровадження аморальних ідей і політики. Найпотужнішим інструментом цього процесу є організація під назвою Всесвітня рада церков (ВРЦ), просочена КҐБ до такої міри, що в наші дні важко відрізнити священика від шпигуна. …Я супроводжував багатьох іноземних членів ВРЦ під час їхніх візитів до СРСР. Деякі з них вразили мене як особистості, які були патологічно не здатні сказати або почути правду. У них була просто алергія на будь-які факти або думки, які б «підривали» їхню «духовну» лояльність до радянських маніпуляторів». Нагадаю, що в біографії патріарха РПЦ Кирила понад десять років присвячені активній роботі у Всесвітній раді церков…
\
Тепер про мас-медіа. Тут Шуман-Безменов просто нещадний: «Американські ЗМІ — добровільний і старанний об’єкт радянської підривної діяльності. Я знаю це, тому що я працював з американськими журналістами і кореспондентами, і коли був на радянській стороні, і після моєї втечі на Захід. Люди зазвичай називають американські ЗМІ «вільними», ігноруючи очевидний і загальновідомий факт, що більшість найвпливовіших ЗМІ в США вже монополізували і в фінансовому, і в ідеологічному відношенні тими, кого називають «лібералами». Американські «мережі» ЗМІ НАЛЕЖАТЬ усе меншій і меншій кількості власників, які, схоже, не заперечують проти цього, ЗМІ майже повністю «лібералізуються». Лібералізм в його старому класичному розумінні означає, передусім, повагу до індивідуальної думки і терпимість до протилежних точок зору. Однак, судячи з мого власного досвіду, перебіжчики, що втекли від комунізму, які вимагали та іноді буквально благали розповісти американському народу історії про своє життя в Радянському Союзі через головні американські ЗМІ, були цими ЗМІ повністю проігноровані. Один з найбільш руйнівних методів радянської підривної діяльності в американських ЗМІ — ДІСКРЕДІТАЦІЯ таких авторів як я сам, й інформації і думок тих, хто представляє явні докази комуністичних злочинів проти людства… Надумане питання — інший сильний метод деморалізації на рівні ІДЕЙ. Щоб детально описати цей метод, потрібна окрема книга…  Головна мета надуманих питань і руйнівний результат їхнього запровадження — відведення вбік громадської думки, відволікання енергії (і розумової, і фізичної), грошей і ЧАСУ від конструктивних рішень».
І, нарешті, про соціум на загал: «У царині суспільного життя, заохочуючи вас поставити ваші особисті права вище ваших ОБОВ’ЯЗКІВ (будь-яких обов’язків — приватних, фінансових, моральних, патріотичних тощо), ідеологічний диверсант досягає бажаного ефекту: виникає суспільство, що складається з БЕЗВІДПОВІДАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ, де кожен «робить тільки свою власну справу», і чинить відповідно до «закону джунглів». Така підривна діяльність проти суспільства — перший крок до тиранії… Перша ж ознака нестабільності виражається в бажанні населення привести до влади таких політиків і такі партії, які харизматичні, які діють як хороші «опікуни» і обіцяють більше «безпеки» — не від зовнішніх і іноземних ворогів, а скоріше, «гарантовану» роботу, «безкоштовне» соціальне забезпечення та інші «задоволення»… Концентруючи увагу нації на короткострокових рішеннях і «поліпшеннях», ці безвідповідальні політики просто відкладають зіткнення «з моментом істини», коли нація повинна буде заплатити набагато вищу ціну за головну й основну проблему — повернення країни до стабільності і відновлення «морального волокна»…»
Але не варто забувати: «Деморалізовані й ослаблені «маси» мають тенденцію хапатися за найбільш просте і швидке вирішення соціальних лих…»

Так, відкритий лист Шумана-Безменова адресований тодішній американській аудиторії, у ньому можна знайти ті чи інші ідеологічні ґанджі з погляду модних нині постмодерних «примочок», часом авторські застереження мають надто радикальний вигляд, але досить замінити «комунізм» на «російський імперіалізм» — й актуальність цього тексту стає самоочевидною для всіх, хто вміє мислити. Сумно, панове. Бо ж якби ті, хто нагорі, вчилися так, як треба, а український народ-виборець не дозволяв собою маніпулювати, то багато чого в нашій країні робилося б принципово інакше. Але… І ще раз але…

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, газета “День” №92, (2020)