Можна багато говорити про мову й культуру, але не помічати того, що зараз влада робить все для того, щоб усе українськомовне сприймалося не інакше як «оголтелый национализм». А ось нормальна людина, за цим задумом, повинна бути толерантною, освіченою і... російськомовною.
Таку думку висловив професор УКУ, історик Ярослав Грицак у інтерв’ю газеті «День».
«Наприкінці 1980-х Польща була біднішою, ніж Україна. А тепер Польща – зразок економічного дива, – зазначає історик. – Це одна з найуспішніших країн Східної Європи — а дехто каже, що взагалі Європи. Отже, коли хочеш досягти успіху, то треба вміти переглядати певні речі, часом навіть дуже радикально. Можна багато говорити про мову й культуру, але не помічати того, що зараз влада робить все для того, щоб усе українськомовне сприймалося не інакше як «оголтелый национализм». А ось нормальна людина, за цим задумом, повинна бути толерантною, освіченою і... російськомовною».
На думку Ярослава Грицака, вже зараз робляться спроби марґіналізувати Галичину, щоб з нею ніхто не хотів розмовляти.
«З Києва постійно й послідовно надсилаються сигнали, які дратують галичан і україномовних. Наприклад, кажуть, що галичани лише недавно навчилися мити руки, що наша література не є вартісною і таке інше. Це свідома політика, скерована на те, щоб загнати нас в маленьке гетто й максимально спровінціалізувати».
Однак, за словами історика, швидкі та позитивні зрушення цілком можливі:
«Національна свідомість є річчю дуже динамічною й мінливою. Україномовна інтелігенція звикла думати, що мова — це головний чи навіть єдиний націєтворчий чинник. Тому нам так болить питання мови, бо за ним ми визначаємо стан нації. Але це тільки одна з можливих моделей нації. Історія ж наводить численні приклади, коли мова і нація не співпадають. Нагадаю Бернарда Шоу: англійська мова ділить дві нації — англійську й американську. Ми, україномовні, часом відчуваємо дискомфорт у мовній сфері, але не помічаємо, що він є і у російськомовних».
Комментариев нет:
Отправить комментарий