Хочете бути популярним – покажіть цицьки, намалюйте карикатуру на Христа, дістаньте пісюн. Особливо великі шанси, якщо ви, або вас… і ви гей, що відстоює сімейні цінності. Популярно виступати проти жорстокого поводження з тваринами (хоча продовжують їсти мясо). Можна все, якщо не пробуєте серйозно виступити (вибачаюсь, висловитись) за національне, релігійне, расове, анти-гомосексуальне.
Диктатура лібералізму вражає своїми лагідними, добрими очима. Цього разу не буду згадувати, скільки мільйонів тон вибухівки щороку підривають борці за мир. Так завжди було. Але все одно кожного разу, коли згадують страшні війни римської імперії, різанину козаків, хрестові походи, нацистську Німеччину як причину кровопролиття чи контролю особистості виникає дисонанс. Але ж кровопролиття відбувається не в нашому місті, і канонади артилерії десь далеко в Афганістані, Іраку, Сербії. Так далеко, що для нас ця відстань тотожна рокам, скажімо 1943-45-м. Давно це… далеко це було. Але репресивний апарат ліберальних структур знаходиться поруч. Але для тебе (мене), обивателя, – це не відчутно. Так само казали в радянські часи про більшовицьку владу. Ори землю, здавай профспілкові внески, виконуй норму, ходи на суботники, голосуй по команді і все буде ОК. Дисидентів реально не розуміли. А хулі вони висовуються?
Коли ж і ми спробуємо підняти голову, то побачимо, що аргументи автора статті – не параноя. Якщо ви – публічна особа, журналіст, посадовець, то навіть не думайте про свободу слова. Вона для гомосексуалістів, феміністок та супротивників релігійних культів. Їм можна казати все, незважаючи на свій соціальний статус. Але спробуйте ви зачепити єврейське питання... Ось бачите, я навіть не написав, яке саме питання, але речення вже вважається антисемітським. Про євреїв можна писати або добре, або не писати. Забанять. Натомість на днях Іван Ургант у передачі «Смак» заявив, що він «порубав зелень, як червоний комісар мешканців українського села". Навряд би він наважився на аналогічну метафору, скажімо, щодо порося в мікрохвильовій пічці та євреїв-в’язнів Освенціму.
Спробуйте ви, як публічна особа, висловити думку щодо небезпеки емігрантського руху з Африки, і вас заклеймують фашистом. Журналіст після матеріалу на цю тему більше не знайде роботи, кінорежисер не знайде інвесторів. Навіть знаменитий «жорсткий» режисер Тарантіно в кожному фільмі вилизує дупу «униженным и аскарбленным» націям. Мені, як і більшості читачів цього тексту, байдужі питання африканців, євреїв та гомосексуалістів. Але вражають репресії за розмови на подібні теми. Гомофобія, фашизм, антисемітизм… Моя мати, працювала в київській гімназії східних мов. Учням по шкільній програмі довелося пояснювати, що гомофобія – це погано, що є хлопчики, які люблять хлопчиків. За власну думку щодо цієї теми почалася сварка з директором. Довелося йти з роботи. Чи хочемо ми, аби цьому вчили наших дітей? Якщо ми пояснимо дитині вдома, що насправді це погано, ми в її очах, за курсом підручника «Валеологія» будемо гомофобами. Поганими людьми, коротше кажучи. Педераст, як колективний Сталін. Про нього так само – або добре, або ніяк.
Якщо ви – лідер націоналістичного, антигейського, християнського фундаменталістського руху, вам однозначно ніколи не дадуть візу в Євросоюз та Штати.
Але існують люди, які не є журналістами або чиновниками. Існують блогери. Кожен, хто має доступ до І-нету, має право голосу. Коли це почалося, ми думали, це збільшення свободи. Перевороти й заворушення в багатьох країнах зорганізувалися з дискусій та груп у соцмережах. Тут можна писати все. Писати все про ворогів лібералізму. Саме в країнах з таким правлінням можна було писати все проти влади. Але варто нам зачепити демократичні «цінності»... Можна ставити карикатури на Христа, опускати Чавеса, постити еротичні картинки з монашками. Але напишіть із п’ять постів на Фейсбуку про, скажімо, геїв чи репресії ліберальної диктатури, і вам пришлють повідомлення з аватарками ваших друзів, яких ви маєте вгадати. Якщо ж не встигнете за 3 хвилини – вас забанять. Причина бану та, що ви не знаєте своїх друзів, а отже, є спамером, ботом, чи ще чимось жахливим. Тобто, забанити можна будь-кого. Але банять тих, хто підіймає анти-ліберальні гасла. Днями мою знайому Надію Моклюк забанили за православні дискусії на антидемократичні теми. Особливо розсмішило, коли забанили ЖЖ Дмитра Корчинського за те, що він розсилає спам і є ланкою в мережі ботів. Цей мій Фейсбук із часом теж забанять, скопіюйте матеріал, аби поміркувати потім. Соцмережі для писання ні про що. Або про переваги лібералізму. Крок в сторону, і ви ізгой.
Система влаштована так, що можливостей для спілкування обивателів дедалі більше. Свобода слова надзвичайна. Пиши, що хочеш. Говори, що хочеш. Але нас із вами туди не беруть. Точніше, не братимуть. Випруть. Щасливе майбутнє лібералів не для нас. Його контролюють педерасти. І в прямому значені, і в переносному.
Олексій Середюк
Комментариев нет:
Отправить комментарий